Antalya Adonis Hotel 5*AI   -   6 ночей

    28 липня 2020  від 13000 грн с чоловіка

 Laphetos Beach Resort  5* AI   -  21  липня 2021

 6 ночей   від 10000 грн с чоловіка

   
Luna Beach Deluxe  5*AI   -  6 ночей 

20 липня 2021  від 12200 грн з особи

    Monte Beach Resort (ex. Club Nimara Beach Resort) 4*AI   -  6 ночей

 21 липня 2021  від 9700 грн с чоловіка

    Larissa Phaselis Princess 5*AI   -  6 ночей

  23 липня 2021  від 10500 грн с чоловіка

      Ares Blue Hotel 4* Kemer, на 6 ночей

  -   14 липня 2021  від 8700 грн с чоловіка

     ​Ipsos Hotel,  Кемер 3* за 6 ночей

  30 червня  2021  від 7000 грн с чоловіка

Hedef Resort Hotel(Alanya)  5* AI   -на 7 ночей 

  20 липня  2021  від 9300 грн с чоловіка

         Еталон екзотичного та розкішного відпочинку

 

Цей невеличкий острів у складі архіпелагу Маскаренських островів в Індійському океані давно став справжнім еталоном екзотичного та розкішного курортного відпочинку. Бірюзові води і білі піски пляжів, мальовничі коралові рифи, які захищають спокійні лагуни, багатий рослинний, тваринний та морський світ приваблюють на острів все більше туристів. 

 Краса природи та екзотика на Маврикії чудово поєднуються з високим рівнем сервісу в готелях, ресторанах та інших закладах.

Відомий Маврикій і серед шанувальників водних видів спорту, таких як серфінг, дайвінг, сноркелінг, віндсерфінг, кайтинг, вітрильний спорт тощо. А ще у океанічних водах навколо острова можна зайнятися риболовлею. 

Так як свого часу на острові жили британці та французи, голандці та португальці, то вони залишили після себе велику кількість церков та симпатичних маєтків, а також затонулі шхуни. Є на Маврикії гори і водоспади, тропічні джунглі та ванільні і цукрові плантації.

На острові можна побачити унікальну Таліпотову пальму, яка квітне раз на 60 років та велетенську лілію Регія-Вікторія Амазонка, а також тигрів, левів, мавп і безліч птахів.

На Маврикії полюбляють відпочивати відомі люди, починаючи від Чарльза Дарвіна та Марка Твена, котрий назвав це місце "моделлю раю" і закінчуючи сучасними Кайлі Міноуг, Кеті Перрі та англійським принцом Гаррі.

Коли найкраще їхати

Клімат Маврикію є помірно тропічним і вирізняється високою вологістю та спекою, але особливого дискомфорту не викликає. Найбільш спекотний та вологий період триває з грудня по березень, на цей час (січень-березень) також припадає сезон дощів. Найкраща погода - з травня по вересень, коли температура повітря +20..+25. Температура води упродовж року практично не опускається нижче +20.

Особливості отримання візи

Громадянам України для відвідин Маврикія необхідна віза. Проте, візовий режим на острові досить простий. Для в'їзду отримувати попередньо візу не потрібно, її видають в аеропорті по прильоту строком на 2 місяці. При необхідності візу можна легко подовжити. 

Документи, які необхідні для здобуття візи:
 - паспорт, який має бути дійсний протягом мінімум 6 місяців після закінчення терміну перебування в країні, 
 - зворотний квиток, 
- запрошення приймаючої сторони або туристичний ваучер, 
- заповнена в'їзна форма.  

При відльоті з країни стягується аеропортний збір – 17 доларів США.

Національна кухня

Кухня на Маврикії - інтернаціональна - арабська, європейська, індійська і, звісно, місцева острівна. Основою більшості страв є рис, слід сказати - досить пряний рис, адже місцеві кухарі додають дуже багато шафрану, базиліку, тим'яну та карі.

На острові вживаютьу  їжу дуже багато риби. Її тут варять, парять, смажать на рожнах і на вугіллі, фарширують, коптять та сушать. 

Варто скуштувати: страви з прісноводних креветок, устриці ,свіже сире м'ясо морських їжаків, бір'яні - схожа на плов суміш рису, м'яса та картоплі, салат мільйонерів - готується з серцевини спеціально вирощеної пальми та копченого блакитного марліна (то така риба), гулабджамун - кокосові кульки, расгулла - сирні тістечка у цукровому сиропі. 

На Маврикії вирощують ваніль, тож варто скуштувати ароматний ванільний чай, а ще острів славиться білим ромом Green Island.

Традиції

Маврикій приваблює надзвичайним етнічним і культурним розмаїттям його мешканців, які прибували сюди протягом століть з усіх континентів та країн світу, Європи, Азії, Мадагаскару. Вони привезли з собою свої звичаї, мови, віросповідання.

Маврикійці дуже привітні і доброзичливі по відношенню до туристів. За небажання місцевих жителів говорити "ні" навіть у найбільш дріб'язкових речах, острів часто називають "Японією Індійського океану".

Найцікавіші свята та події

Холі

17 березня

Під час цього індуїстського свята маврикійці спалюють солом'яне опудало злого демона Холікі, обливаються водою та вимащують одне одного кольоровими порошками, а після забав обмінюються гарними побажаннями та збираються до святкового столу.

День отця Лаваля

9 вересня

Святкується у столиці острова Порт-Луї на честь французького священника, який охрестив 70 000 рабів на острові, навернувши острів до католицької віри. Отець Лаваль вивчив креольську мову і часом навіть ночував у клітях разом з рабами, щоб розділити їхні негаразди.

Місця, які варто побачити

Порт-Луї

Столиця Маврикія - невелика за розмірами та кількістю населення - 150 тисяч живе у місті, ще стільки ж з'їжджається з її околиць мотороллерами на роботу. Завдяки тому, що місто значний період часу перебувало на перетині колоніальних впливів англійців та французів, а також торгівельних інтересів китайців та індійців - зараз воно виглядає як цікава суміш з колоніальних маєтків, католицьких церков, китайських та індуїстських храмів, а також - сучасних ділових центрів.

Справжньою пам'яткою столиці є велетенських центральний ринок, де можна придбати все, що заманеться, а міський іподром під час перегонів стає для бігітьох жителів міста та туристів - центром Всесвіту. 

Гора Ле-Пус

Назва цієї гори перекладається як "Великий Палець", вона хоч і не дуже висока, проте з її вершини відкривається чудовий краєвид на Порт-Луї його околиці та і майже весь острів. За легендою, першим серед європейців на цю гору піднявся відомий вчений-природознавець  Чарльз Дарвін.

Водоспади Тамарін

Мальовничі водоспади, оточені горами, джунглями та плантаціями цукрової тростини. Можна спуститися на дно ущелини, але краще це робити з місцевим гідом.

Парк Касела

Великий парк на західному узбережжі Маврикія заповнений найрізноманітнішими тваринами та птахами - папугами, павичами, черепахами і зебрами. Особлива гордість парку - ручні леви і гепарди. За 4 євро за прирученими левами можна просто поспостерігати, за 15 - погладити їх, а якщо розщедритися на 60 євро, вам влаштують годинну прогулянку по парку разом з хижаками і дресирувальником, після чого видадуть ліцензію, яка підтверджує, що у вас є досвід роботи з левами.

Кольорві піски Шамарель

Поруч з селом Шамарель знаходяться кольорові дюни, які переливаються різними кольорами - червоним, зеленим, синім, фіолетовим тощо. Особливо цікаво та яскраво це виглядає на сході та заході сонця. Ходити по пісках заборонено, але можна досхочу фотографувати. Вчені досі не дійшли згоди, щодо причин появи цього феномену. Найпопулярніша гіпотеза - ерозія та вивітрювання вулканічної лави.

Заповідник Ла Ваніль

Національний парк на півдні острова став притулком для сотень крокодилів та велетенських черепах. Парк знаходиться у великій долині, де у річці зустрічаються велетенські рибини. У лісі можна зустріти мавп, мангустів та гекконів. Головна розвага парку - можливість покататися верхи на черепахах.

Кращі пляжі Маврикія

Ле Морн

Це крихітне село на південному заході Маврикія - на півострові, де височить 500-метрова скеля Морн-Брабан. У тутешній бухті плаває стільки марлінів, тунців, барракуд і риб-вітрильників, що рибалки перетворили процес риболовлі в захоплюючий атракціон. Орендувати добре оснащений рибальський катер можна в будь-якому маврикійському містечку або прямо в готелі.

Блу-Бей

Вода тут прозора, смарагдово-блакитна, а сам пляж такий фотогенічний, що регулярно потрапляє на романтичні листівки. На Блю Біч краще приходити в будні - це місце страшно популярно серед маврікійцев, тому по вихідних тут збирається мало не половина острова.

Флік-ен-Флак

Маврикій оперезаний кораловим рифом,тому більшість розваг в країні пов'язана з дайвінгом. Особливо популярні місця знаходяться біля рибальського села Флік-ен-Флак, де під водою заховані скелі та печери, що перетворюють дно в химерний лабіринт.

Вартість одного занурення - від 30 євро. Урок у басейні плюс занурення - від 80 євро. Між перельотом на літаку і зануренням повинно пройти не менше 24 годин.

Навколо острова є багато об'єктів цікавих для дайверів, серед яких є і затонулі кораблі: біля Порт-Луї - британський фрегат "Сіріус" і французька шхуна "Сен-Жеран", біля Тру-о-Біш - баржі The Water Lilly та Emily, біля Ганд-Бе - підводні скелі, каньйони і печери під назвою Whale Rock.

Тамарін-Бей

Бухта, де можна поплавати з дельфінами. Можна навіть торкнутися до блискучих тіл морських ссавців, але частіше просто милуватися їх забавами поруч з людьми.

Затока Гран-Бе

Місце на Маврикії, де особливо поширені водні види спорту - дайвінг, парасейлінг, віндсерфінг і глибоководна риболовля.

Mont Choisy Beach

Монт Чойз - не лише один найчистіших пляжів острова, а й місце, звідки стартує дуже цікавий місцевий атракціон - глибоководне сафарі на субмаринах. Ще одна розвага - катання на підводних скутерах. Занурення на підводному човні - 100 євро (дорослі), 60 євро (діти). Катання на скутері - 120 євро (двомісний), 60 євро (одномісний). Замовлення екскурсій за адресою Route Royale, Grand Baie

Як пересуватися по Маврикію

Маврикій - крихітний острів, тож пересуваючись на таксі або орендованому авто, його можна об'їхати буквально з  пів дня. Найекономніший варіант пересування - автобуси. Таксі бере 0,5 євро за 1 км, краще замовляти його через рецепшн готелю. 

Для того, щоб орендувати автомобіль, потрібно бути старшим 23 років і мати права міжнародного зразка. Вартість оренди - від 15 до 40 євро на день, у залежності від автомобіля. Можна також орендувати скутер.

Можна облетіти острів на вертольоті - гарно і швидко, але досить дорого - 240 євро за 15-хвилинний політ

Правила дорожнього руху

Рух лівосторонній.

Всі великі дороги знаходяться в гарному стані, проте вони є вузькими та звивистими. Там, де немає населених пунктів, вони являють собою як би коридори, прорубані в цукровому очереті. Автомобілів на них небагато.

Швидкість руху не повинна перевищувати 40 км / год у містах і 110 км / год на автострадах.

Використання ременів безпеки - обов'язкове.

Парковки в багатьох місцях безкоштовні, але у великих містах (Порт-Луї, Роуз-Хілл) парковка можлива тільки з квитками, які потрібно купувати на автозаправках.

Митні правила

Дозволено ввозити: 

- сигарети (до 200 шт.), сигари (50 шт), тютюн (250 гр); 
- міцні спиртні напої (до 1 л), вино або пиво (до 2 л),
- туалетна вода (до 250 мл), маленький флакон парфумів (1 шт), 
- по одному предмету: побутова техніка, фото-, відео-, аудіоапаратура 

Заборонено ввозити:

- наркотики та медпрепарати, до складу яких вони входять;
- зброю;
- військове спорядження та амуніцію;
- фрукти і харчові продукти з Африки, Східної та Південно-Східної Азії;
- насіння, рослини, квіти;
- автомобільні покришки.

Заборонено вивозити:

- вироби з коралів;
- предмети, підняті з дна моря без спеціального дозволу.

Країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства

  Площа - 9,6 млн. км².

 Населення - 1,2 млрд. чоловік.

 Столиця - Пекін.

Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства. Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічно розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх необхідних товарах.

Нині за розмірами ВВП та економічним потенціалом Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше посилює економічні можливості Китаю.

З дня проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового господарства. Провідною політичною силою в Китаї ось уже майже півстоліття є Комуністична партія Китаю.

Китай - республіка. Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників.

В адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський, Гуансі-Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста центрального підпорядкування - Пекін, Тяньцзінь та Шанхай.

Природно-ресурсний потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану.

Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.

Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн. гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100 млн. гектарів, або 11% земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн. гектарів.

Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12% таких земель.

Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами.

Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.

Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф китайських морів.

У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю --2,7 тис. км³, що становить майже 9% стоку всіх річок земної кулі.

Населення. Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2% на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн. чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн. чоловік.

Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн. чоловік становить вже більш як чотири десятки.

Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км² припадає тільки 1-4 чоловіки.

Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.

Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн. чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн. чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін.

Господарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, "великого стрибка", "культурної революції" і сучасних реформ.

У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки "великого стрибка".

Були поставлені нереальні завдання: за З-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою "вдосконалення" сільського господарства стало створення "народних комун". Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. "Народні комуни" розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось.

З 1966 року в Китаї почався період "культурної революції" - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни.

Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.

У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств.

Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики "відкритих дверей", тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон.

У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї утворилось п'ять її форм:

• державна,
• колективна,
• особиста,
• приватна,
• державно-капіталістична.

Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.

Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.

За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близько 1/3.

Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.

Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.

Структура енергобалансу зберігає "вугільний" характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд. тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї.

Нафти добувають понад 170 млн. тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд. кВт/год. - КНР посідає четверте місце в світі.

Чорна металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн. тонн сталі і 96 млн. тонн чавуну. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний потужністю понад 10 млн. тонн; в другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи провінцій.

Машинобудування - найважливіша галузь китайської індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, виробництво металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин.

Розвинуте загальне машинобудування й електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури галузі є співіснування великих машинобудівних центрів, у яких розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств, що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також Харбін, Далянь, Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін.

У хімічній промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у перерахунку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки США.

Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також важливим виробником натуральних шовкових тканин.

Основні підприємства текстильної промисловості зосереджені в Східному і Північному Китаї. Найбільший центр текстильної промисловості - Шанхай, шовкових тканин - Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисловості є також Пекін, Тяньцзінь, Ціндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу.

Сільське господарство. Китай - велика сільськогосподарська країна. Тут збирають понад 1/3 світового врожаю рису та просяних культур, зосереджено 1/10 світового поголів'я великої рогатої худоби і 2/5 свиней. Китай - один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, сої, чаю, тютюну, м'яса птиці, коконів шовкопряда.

Для галузевої структури сільського господарства характерне значне переважання рослинництва (в основному продовольчих культур), частка якого становить понад 70% вартості валової продукції галузі. В самому ж рослинництві спеціалізація того чи іншого району визначається співвідношенням трьох груп культур: зернових, технічних і овочевих.

Зернове господарство дає основну частку продовольства країни. Традиційною культурою є рис, який займає до 1/4 посівних площ. Щороку в Китаї збирають близько 180 млн. тонн цієї цінної культури. На півдні та в районі Сичуань рис - основна зернова культура, в басейні р. Янцзи, крім рису, вирощують пшеницю та ячмінь, на півночі рис поступається пшениці, гаоляну (просяна культура) й кукурудзі. В південних районах збирають по два, навіть по три врожаї рису на рік.

Технічними культурами засіяно близько 1/6 посівної площі. З-поміж волокнистих культур основними є бавовник (1/4 світового виробництва) і джут. Важлива цукроносна культура - цукрова тростина. Головними олійними культурами є соя (близько 20 млн тонн на рік) й арахіс. Китай посідає друге місце в світі (після Індії) за виробництвом чаю (580 тис. тонн на рік).

Овочівництво і бульбові культури (особливо батат і картопля) дають істотну частку продовольства. Вирощують більш як сто видів різних овочів, зокрема численні сорти капусти, редьки й ріпи, моркви, цибулі.

Тваринництво має різні напрями розвитку в східних і західних районах країни. У східних районах частка тваринництва незначна в структурі виробництва, важливе значення мають свинарство і птахівництво. Західна і почасти північно-східна частини країни - зона екстенсивного тваринництва, яке використовує великі пасовища. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

У територіальній структурі сільського господарства Китаю виділяються чотири зони.

Зона богарного землеробства і тваринництва північної частини Східного Китаю (північ Великої Китайської рівнини, Північно-Східний Китай та Внутрішня Монголія). Тут зосереджена половина орних земель і 1/3 посівних площ. Зона дає третину зернових і стільки ж тваринницької продукції.

Зона рисосіяння, субтропічних і тропічних культур південної частини Східного Китаю (Східний, Центральний і Південний Китай, улоговини і плато Південно-Західного Китаю). Це - один з найстаріших районів світового землеробства, де зосереджено 40% орних земель Китаю, він дає 3/5 зерна країни і половину продукції тваринництва.

Зона пасовищного скотарства й оазисного землеробства в Північно-Західному Китаї.

Високогірна зона Цінхаю і Тибету.

Транспорт. У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів - автомобільний. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий.

Найгустіша мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на узбережжі, через які здійснюється більша частина зовнішньоторгових перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь та Щндао - на півночі, Гуанчжоу та Сянганна - на півдні.

Внутрішня частина держави забезпечена шляхами набагато гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали.

Зовнішньоекономічні зв'язки. КНР з початку 80-х років активно розвиває політику "відкритих дверей", яка передбачає активне залучення іноземного капіталу, науково-технічне співробітництво, створення "особливих економічних зон", в яких заохочується діяльність зарубіжних та спільних підприємств.

Частка КНР у міжнародній торгівлі залишається порівняно скромною. Переважає вивіз продукції гірничодобувної, легкої промисловості і сільського господарства в обмін на продукцію важкої промисловості.

Китай вивозить вугілля, нафту, кольорові метали, рис, бавовну, чай, тканини, одяг тощо. Китайські товари легкої промисловості користуються попитом на світовому ринку.

В імпорті переважає довіз прокату, мінеральних добрив та машин. 3/5 зовнішньоторгового обороту КНР припадає на Японію, США та Східну Азію.

Внутрішні відмінності. В Китаї склалися такі історико-географічні райони: Північний Схід (Манчжурія), Північ (східна частина країни на північ від Хуанхе), Схід (промислові приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь, Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як економічні райони.

Північний Схід - один з провідних індустріальних районів Китаю. Його господарський профіль визначають паливно-енергетичний, металургійний та лісопромисловий комплекси. Тут розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис, гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району - Шеньян, Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь.

Північ - третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням промисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і наукоємні галузі - електроніка, електромашинобудування, приладобудування, виробництво синтетичних матеріалів тощо. В цьому районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо освоєними.

Східний Китай - найважливіший у господарському відношенні район країни, на який припадає 30% населення, 35% промислової і ЗО% сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті текстильна, суднобудівна, електронна, верстатобудівна, металургійна, хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське господарство - постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів, свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін (стара столиця країни), Ханчжоу, Ціндао, Фучжоу.

Центр і Південь - аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань. Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї. Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу знаходяться важливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу Азії.

Північно-Західний район має несприятливі природні умови, але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для його розвитку в перспективі. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі.

Південний Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Сичуанська улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і різноманітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До Південного Заходу належить також високогірний район Тибету, що має суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний центр ламаїзму, що є одним з напрямів буддизму.