Ares Blue Hotel 4* Kemer, на 6 ночей

  -   14 липня 2021  від 8700 грн с чоловіка

 

     ​Ipsos Hotel,  Кемер 3* за 6 ночей

  30 червня  2021  від 7000 грн с чоловіка

 

Hedef Resort Hotel(Alanya)  5* AI   -на 7 ночей 

  20 липня  2021  від 9300 грн с чоловіка

 

Країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства

  Площа - 9,6 млн. км².

 Населення - 1,2 млрд. чоловік.

 Столиця - Пекін.

Китай - країна, історія державності якої сягає кількох тисячоліть, її народ зробив вагомий внесок у матеріальну та духовну культуру людства. Китай з його великою територією, величезними трудовими і багатими природно-сировинними ресурсами, потенційно містким внутрішнім ринком має об'єктивні передумови для створення цілісного, різнобічно розвинутого господарства, здатного забезпечувати потреби країни у всіх необхідних товарах.

Нині за розмірами ВВП та економічним потенціалом Китай входить у першу десятку провідних країн світу. Зростання ролі в світовому господарстві Азіатсько-Тихоокеанського регіону ще більше посилює економічні можливості Китаю.

З дня проголошення в 1949 р. Китайської Народної Республіки країна пройшла складний шлях соціального і економічного розвитку, що привів до утворення сучасної моделі централізовано керованої економіки Китаю, в якій поєднуються елементи соціалістичного господарювання з елементами ринкового господарства. Провідною політичною силою в Китаї ось уже майже півстоліття є Комуністична партія Китаю.

Китай - республіка. Вищий орган влади - Всекитайські збори народних представників.

В адміністративному відношенні КНР поділяється на 23 провінції, 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський, Гуансі-Чжуанський, Нінся-Хуейський) та три міста центрального підпорядкування - Пекін, Тяньцзінь та Шанхай.

Природно-ресурсний потенціал. Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості щодо освоєння ресурсів океану.

Природа Китаю багата і різноманітна. На півночі суворі гірські хребти, покриті лісами або степами помірного поясу, прилягають до холодних просторів Сибіру, а на півдні - гори з вічнозеленими тропічними лісами. На рівнинах Східного Китаю, що знаходиться під впливом теплих мусонів Тихого океану, розкинулись родючі поля, на заході - безводні простори найбільших азіатських пустель і гори, вкриті вічними снігами.

Площа сільськогосподарських угідь у КНР становить близько 350 млн. гектарів, або трохи більш як 1/3 території країни. Ще 1/6 території зайнято лісами. Орні землі становлять близько 100 млн. гектарів, або 11% земельного фонду. Але якщо врахувати, що в окремих районах можна збирати 2-3 врожаї на рік, посівна площа Китаю набагато більша, ніж площа ріллі, вона оцінюється в 150-170 млн. гектарів.

Основна частина орних земель припадає на східні райони країни, на заході знаходиться тільки 12% таких земель.

Китай надзвичайно багатий сировинними паливними і мінеральними ресурсами.

Великі запаси залізної руди і руд легуючих металів для чорної металургії є в більшості провінцій, зокрема - в Північному Китаї, Сіньцзяні та на півдні. Особливо багато родовищ руд поліметалів, олова, сурми, вольфраму, ртуті в провінціях Південного та Південно-Західного Китаю. Тут є також великі поклади фосфоритів, плавикового шпату, азбесту, різноманітних будівельних матеріалів.

 

Промислові запаси вугілля становлять майже 1/3 світових. На провінції Північного Китаю припадає половина запасів вугілля в країні, ще 1/5 запасів зосереджена в провінціях північного заходу. 1/3 території Китаю перспективна на нафту й газ. Найкраще розвідані нафтоносні площі знаходяться на півночі Великої Китайської рівнини (1/3), на північному сході (1/4) та на північному заході. Перспективний на нафту шельф китайських морів.

У країні є значні запаси ядерної сировини: в провінціях Гуандун, Сіньцзян, Цінхай та у Внутрішній Монголії. Можливості енергетики істотно доповнюються великим гідропотенціалом. Річний стік річок Китаю --2,7 тис. км³, що становить майже 9% стоку всіх річок земної кулі.

Населення. Кожний п'ятий житель Землі - китаєць. Для природного руху населення Китаю за останні десятиліття характерні зниження коефіцієнтів народжуваності і смертності. Природний приріст населення знизився до 1,2% на рік. Тепер щороку населення Китаю збільшується на 12-14 млн. чоловік. Кількість економічно активного населення становить понад 500 млн. чоловік.

Економіка Китаю функціонує в умовах надлишку робочої сили та прихованого аграрного перенаселення. Відбувається стихійна урбанізація, кількість міст з населенням понад 1 млн. чоловік становить вже більш як чотири десятки.

Розміщене населення Китаю нерівномірно. У Східному Китаї на 1/5 території проживає 2/3 населення країни. Половина його зосереджена в приморських районах, західні та північно-західні райони країни з несприятливими природними умовами заселені все ще досить слабо. На Північному Заході і в Тибеті на 1 км² припадає тільки 1-4 чоловіки.

Протягом останніх десятиліть у результаті активізації економічного життя країни посилилися міграційні потоки робочої сили. Вони спрямовані з густозаселених районів Великої Китайської рівнини в провінції Північного, Північно-Східного, Північно-Західного і Південно-Східного Китаю. Зростає також сезонна і маятникова міграції в зонах міст-мільйонерів.

Найбільшими містами Китаю є Шанхай (понад 12 млн. чоловік), Пекін (понад 9), Тяньцзінь (8), Чунцін (7), Гуанчжоу, Фучжоу, Чанчунь, Шеньян (всі по 5-6 млн. чоловік), а також Далянь, Ухань, Ціндао та ін.

 

Господарство. У розвитку економіки КНР можна виділити кілька періодів: відбудови і першої п'ятирічки, "великого стрибка", "культурної революції" і сучасних реформ.

У роки відбудови і першої п'ятирічки (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, що ліквідувала пережитки системи феодалізму на селі. Розпочалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва Китаю з 1958 року почалися роки "великого стрибка".

Були поставлені нереальні завдання: за З-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від економічно розвинутих країн. Було надмірно форсовано розвиток промисловості, а формою "вдосконалення" сільського господарства стало створення "народних комун". Почався економічний хаос, на подолання якого пішли роки. "Народні комуни" розукрупнили, селянам повернули частину усуспільненої власності і присадибні ділянки. Становище в економіці дещо нормалізувалось.

З 1966 року в Китаї почався період "культурної революції" - політичної кампанії, яку розгорнули ліворадикальні політичні сили. Внаслідок масових репресій було паралізовано діяльність господарських органів, знову дезорганізоване господарство країни.

Завдяки проведенню системи заходів і цю кризу вдалося ліквідувати. В 70-ті роки економічний розвиток певною мірою стабілізувався. Керівництво Китаю відмовилося від пріоритетів ідеологічних доктрин.

У 1978 році було проголошено курс на економічну реформу ("гайге"). Реформу розпочали з сільського господарства. Селяни одержали землю в довгострокову оренду, була впроваджена система сімейного підряду. Як результат - різко зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Розпочалися реформи і в промисловості. Розширилась самостійність підприємств.

Водночас у зовнішньоекономічній діяльності Китай перейшов до політики "відкритих дверей", тобто до політики співробітництва з усіма державами, використання іноземного капіталу, побудови вільних економічних зон.

У результаті змін, що відбулися у системі власності, в сучасному Китаї утворилось п'ять її форм:

• державна,
• колективна,
• особиста,
• приватна,
• державно-капіталістична.

Різко зросла кількість приватних підприємств, в тому числі з участю іноземного капіталу.

 

Оцінка сучасного рівня економічного розвитку Китайської Народної Республіки є досить неоднозначною. З одного боку, КНР - велика держава, що за абсолютними показниками поступається небагатьом країнам світу. Країна має великі можливості в енергетиці (третє місце в світі за видобутком палива, в тому числі перше - за видобутком вугілля), посідає друге-третє місце за виробництвом сталі, перше - за виробництвом зерна і тканин. У КНР розвинуті космічна і атомна промисловість, нафтохімія і електроніка. З другого боку, виробництво промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення порівняно невелике.

За роки будівництва соціалізму у КНР докорінно змінилася галузева структура господарства. На початку 50-х років у структурі ВВП частка сільського господарства становила 1/2, промисловості - близько 1/4. На початок 90-х років співвідношення оцінюється так: промисловість - 1/2, сільське господарство близько 1/3.

Отже, структура ВВП Китаю наблизилась до індустріально-аграрних структур економічно розвинутих країн. Але за рівнем продуктивності праці сільське господарство має показники значно нижчі порівняно з промисловістю. Крім того, для економічної системи характерні недосконала інфраструктура і порівняно низький технологічний рівень цивільних галузей промисловості.

Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд з традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли і такі нові галузі промисловості, як нафтодобувна і нафтопереробна, хімічна, авіаційна, космічна, електронна.

Структура енергобалансу зберігає "вугільний" характер. Кам'яне вугілля забезпечує 3/4 потреб в енергії, нафта - близько 1/5. Видобуток вугілля становить 1,2 млрд. тонн, родовища розробляються в усіх провінціях країни, але найбільше -в Північному Китаї.

Нафти добувають понад 170 млн. тонн. Основні райони видобутку - Північний Схід і шельф. Потужності електроенергетики не забезпечують потреб господарства країни, хоча за виробництвом електроенергії - 840 млрд. кВт/год. - КНР посідає четверте місце в світі.

Чорна металургія країни спирається на власні запаси залізної руди, легуючих металів і вугілля. В 1994 році виплавлено 91 млн. тонн сталі і 96 млн. тонн чавуну. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані, Мааньшані та Баошані, кожний потужністю понад 10 млн. тонн; в другу групу входять півтора десятка заводів середньої потужності, третя група - це численні невеликі металургійні і металообробні заводи провінцій.

Машинобудування - найважливіша галузь китайської індустрії. Провідне місце тут посідають підприємства, що випускають продукцію воєнного призначення. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, виробництво металорізальних верстатів, автомобілів, тракторів і сільськогосподарських машин.

Розвинуте загальне машинобудування й електронна промисловість. Характерною рисою територіальної структури галузі є співіснування великих машинобудівних центрів, у яких розміщені великі машинобудівні заводи, і численних дрібних підприємств, що діють у кожній провінції. Найбільші машинобудівні центри Китаю - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян, а також Харбін, Далянь, Чанчунь, Гуанчжоу, Ухань, Нанкін, Сіань, Чунцін.

У хімічній промисловості особливо вирізняються виробництва воєнної хімії і мінеральних добрив. За виробництвом добрив (понад 20 млн тонн у перерахунку на вміст корисного компонента) КНР поступається тільки США.

Текстильна промисловість Китаю за обсягом готової продукції посідає перше місце в світі. Вона дає близько 1/4 світового виробництва бавовняних тканин і 1/10 - тканин із хімічних волокон. Китай є також важливим виробником натуральних шовкових тканин.

Основні підприємства текстильної промисловості зосереджені в Східному і Північному Китаї. Найбільший центр текстильної промисловості - Шанхай, шовкових тканин - Ханчжоу. Значними центрами текстильної промисловості є також Пекін, Тяньцзінь, Ціндао, Нанкін, Усі, Сіань, Чунцін, Гуанчжоу.

Сільське господарство. Китай - велика сільськогосподарська країна. Тут збирають понад 1/3 світового врожаю рису та просяних культур, зосереджено 1/10 світового поголів'я великої рогатої худоби і 2/5 свиней. Китай - один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, сої, чаю, тютюну, м'яса птиці, коконів шовкопряда.

Для галузевої структури сільського господарства характерне значне переважання рослинництва (в основному продовольчих культур), частка якого становить понад 70% вартості валової продукції галузі. В самому ж рослинництві спеціалізація того чи іншого району визначається співвідношенням трьох груп культур: зернових, технічних і овочевих.

Зернове господарство дає основну частку продовольства країни. Традиційною культурою є рис, який займає до 1/4 посівних площ. Щороку в Китаї збирають близько 180 млн. тонн цієї цінної культури. На півдні та в районі Сичуань рис - основна зернова культура, в басейні р. Янцзи, крім рису, вирощують пшеницю та ячмінь, на півночі рис поступається пшениці, гаоляну (просяна культура) й кукурудзі. В південних районах збирають по два, навіть по три врожаї рису на рік.

Технічними культурами засіяно близько 1/6 посівної площі. З-поміж волокнистих культур основними є бавовник (1/4 світового виробництва) і джут. Важлива цукроносна культура - цукрова тростина. Головними олійними культурами є соя (близько 20 млн тонн на рік) й арахіс. Китай посідає друге місце в світі (після Індії) за виробництвом чаю (580 тис. тонн на рік).

Овочівництво і бульбові культури (особливо батат і картопля) дають істотну частку продовольства. Вирощують більш як сто видів різних овочів, зокрема численні сорти капусти, редьки й ріпи, моркви, цибулі.

Тваринництво має різні напрями розвитку в східних і західних районах країни. У східних районах частка тваринництва незначна в структурі виробництва, важливе значення мають свинарство і птахівництво. Західна і почасти північно-східна частини країни - зона екстенсивного тваринництва, яке використовує великі пасовища. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

У територіальній структурі сільського господарства Китаю виділяються чотири зони.

Зона богарного землеробства і тваринництва північної частини Східного Китаю (північ Великої Китайської рівнини, Північно-Східний Китай та Внутрішня Монголія). Тут зосереджена половина орних земель і 1/3 посівних площ. Зона дає третину зернових і стільки ж тваринницької продукції.

Зона рисосіяння, субтропічних і тропічних культур південної частини Східного Китаю (Східний, Центральний і Південний Китай, улоговини і плато Південно-Західного Китаю). Це - один з найстаріших районів світового землеробства, де зосереджено 40% орних земель Китаю, він дає 3/5 зерна країни і половину продукції тваринництва.

Зона пасовищного скотарства й оазисного землеробства в Північно-Західному Китаї.

Високогірна зона Цінхаю і Тибету.

Транспорт. У Китаї, враховуючи кількість населення та розміри території, транспорт ще не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всієї його роботи виконують залізниці, важливе значення в перевезенні вантажів має водний, особливо морський транспорт, а в перевезеннях пасажирів - автомобільний. Повітряний транспорт ще недостатньо розвинутий.

Найгустіша мережа залізниць, автошляхів, водних комунікацій склалася на Великій Китайській рівнині, де зосереджена більшість населення і господарських об'єктів, та на північному сході. Вона забезпечує вихід до портів на узбережжі, через які здійснюється більша частина зовнішньоторгових перевезень. Найважливіші з них - Шанхай - на сході, Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь та Щндао - на півночі, Гуанчжоу та Сянганна - на півдні.

Внутрішня частина держави забезпечена шляхами набагато гірше, і континентальні зовнішні комунікації тут також обмежені - це залізниці на Монголію і на Казахстан, а також стратегічне Каракорумське шосе на півострів Індостан через найвищі у світі перевали.

Зовнішньоекономічні зв'язки. КНР з початку 80-х років активно розвиває політику "відкритих дверей", яка передбачає активне залучення іноземного капіталу, науково-технічне співробітництво, створення "особливих економічних зон", в яких заохочується діяльність зарубіжних та спільних підприємств.

Частка КНР у міжнародній торгівлі залишається порівняно скромною. Переважає вивіз продукції гірничодобувної, легкої промисловості і сільського господарства в обмін на продукцію важкої промисловості.

Китай вивозить вугілля, нафту, кольорові метали, рис, бавовну, чай, тканини, одяг тощо. Китайські товари легкої промисловості користуються попитом на світовому ринку.

В імпорті переважає довіз прокату, мінеральних добрив та машин. 3/5 зовнішньоторгового обороту КНР припадає на Японію, США та Східну Азію.

Внутрішні відмінності. В Китаї склалися такі історико-географічні райони: Північний Схід (Манчжурія), Північ (східна частина країни на північ від Хуанхе), Схід (промислові приморські райони Великої Китайської рівнини), Центр і Південь, Північний Захід та Південний Захід, їх умовно можна розглядати як економічні райони.

Північний Схід - один з провідних індустріальних районів Китаю. Його господарський профіль визначають паливно-енергетичний, металургійний та лісопромисловий комплекси. Тут розвинуте також багатогалузеве сільське господарство (пшениця, рис, гаолян, соя). Найважливіші міста в центральній частині району - Шеньян, Аньшань, Фушунь, на півночі - Харбін, на узбережжі - Далянь.

Північ - третій, після Східного та Північно-Східного Китаю, за значенням промисловий район країни. Провідне місце тут посідають трудомісткі і наукоємні галузі - електроніка, електромашинобудування, приладобудування, виробництво синтетичних матеріалів тощо. В цьому районі знаходяться столичні округи Пекіна і Тяньцзіня, які є зосередженням не тільки адміністративної, фінансово-економічної діяльності, а й осередком науки і культури. Степові райони Внутрішньої Монголії, що належать до цього району, залишаються все ще недостатньо освоєними.

Східний Китай - найважливіший у господарському відношенні район країни, на який припадає 30% населення, 35% промислової і ЗО% сільськогосподарської продукції. Тут добре розвинуті текстильна, суднобудівна, електронна, верстатобудівна, металургійна, хімічна промисловість. Всебічно розвинуте сільське господарство - постачальник рису, пшениці, сої, бавовни, чаю, різноманітних овочів, свинини і птиці. В районі зосереджений значний культурний і науковий потенціал. Найбільші міста - Шанхай (найбільше місто Китаю), Нанкін (стара столиця країни), Ханчжоу, Ціндао, Фучжоу.

Центр і Південь - аграрно-індустріальні райони. Центральний Китай має пересічний рівень економічного розвитку. Основне промислове ядро його -Ухань. Спеціалізація сільського господарства така ж, як і в Східному Китаї. Південний Китай багатий на сировинні ресурси. Найбільший його промисловий і торгово-економічний центр - Гуанчжоу. Поряд з Гуанчжоу знаходяться важливі для Китаю вільні економічні зони. На узбережжі розташований Сянган - один із найпотужніших промислових вузлів сходу Азії.

Північно-Західний район має несприятливі природні умови, але багатий на природні ресурси. Це відкриває значні можливості для його розвитку в перспективі. Головні міста - Сіань, Ланьчжоу, Урумчі.

Південний Захід. Основний осередок господарської діяльності району - Сичуанська улоговина. Тут розвинуте багатогалузеве сільське господарство і різноманітна промисловість. Головні міста - Чунцін, Ченду. До Південного Заходу належить також високогірний район Тибету, що має суворі природні умови. Тут знаходиться Лхаса - важливий релігійний центр ламаїзму, що є одним з напрямів буддизму.

 

 

                                                                    

 

 

 

 

 

 

 

Першим з європейців ці острови в Індійському океані, неподалік від Мадагаскару, побачив Васко да Гама, але так як поспішав, що острови дісталися британцям, які не полінувалися їх відвідати. Проте назву Сейшели острови дістали від французів, котрі були першими, хто знайшов чарівним островам застосування, облаштувавши на них свої коричні, гвоздичні та ванільні плантації.

Сейшельські острови - це острівний "рай", де чарівна тропічна природа чергується з безкраїми чистими пляжами. До складу архіпелагу входять близько 100 островів і лише третина з них є населеними.

На Сейшелах практично немає багатоповерхових сучасних готелів, натомість є можливість відпочити, усамітнившись у невеличких окремих бунгало на узбережжі. Острови оберігають унікальний тваринний та підводний світ, наприклад - велетенські черепахи та рідкісні види птахів, дерев, риб тощо.

Так як на островах свого часу часто переховувалися пірати з Мадагаскару, то на Сейшели часто приїздять у пошуках скарбів. Подейкують, що на одному з островів захований величезний клад - вартістю у 300 мільйонів фунтів стерлінгів, але місце, де він знаходиться - зачароване. Проте, шукачі пригод досліджують старовинні піратські карти в музеюх світу і шукають піратські скарби на Сейшельських островах досі.

На Сейшелах створені прекрасні умови для любителів спорту. Тут можна займатися дайвінгом, серфінгом, віндсерфінгом, параглайдінгом, вітрильним спортом і водними лижами, покататися на каное або політати на дельтаплані, а також - податися на риболовлю.

Коли найкраще їхати

З травня по вересень південно-східні вітри приносять прохолоду у спекотні дні і знижують вологість (яка звичайно становить близько 70%); завдяки їм рідше йдуть дощі і часто дує свіжий ласкавий бриз. З червня по жовтень настає суха пору року, а температура досягає 25 градусів тепла.

З листопада по березень на острови приходять мусони з північного сходу. Вони приносять часті дощі, шквали та зливи, вологість підвищується до 80% і помітно теплішає. Температура повітря підіймається до +30. Сезон дощів триває з середин  грудня до середини січня.

Кращі місяці на архіпелазі - травень та жовтень. У цей період зберігається стабільна температура - від +25 до +32 вдень, та +24 вночі, дощів небагато та океан спокійний.

З березня по травень та з вересня та листопад вода біля островів особливо прозора та чиста - тож це найкращий час для занять дайвінгом.

З листопада по березень можна побачити велетенських черепах, а наприкінці осені та весни - спостерігати за рідкісними птахами.

Особливості отримання візи

Громадянам України для відвідин Сейшельських островів віза не потрібна. Щоправда, лише на період перебування в країні до 1 місяця. З собою необхідно мати паспорт, дійсний на момент в'їзду та виїзду, зворотній квиток, підтвердження бронювання готелю та докази наявності засобів для перебування в країні (такими є вимоги імміграційної служби).

 При виїзді з країни необхідно буде заплатити аеропортний збір - близько 40 USD.  

Національна кухня

Сейшельська кухня - це морепродукти, рис, кокоси, овочі та фрукти. Все свіже, екологічно чисте і дуже смачне. А ще - з додаванням значної кількості спецій.

З морепродуктів варто скуштувати, наприклад, каррі з восьминога, з рисом та ікрою, схожою на кабачкову, але виготовлену з папайї креветки у часниковому соусі, маленьких крабиков trululu з кокосовою підливкою, лангустів і акуляче мясо. Найпопулярніша страва - риба з рисом, лимонним соком та оливковою олією.

З м'ясних делікатесів - курчата в кокосовому молоці і кажани. Летючі миші дещо кістляві, проте - дуже смачні.

Замість тіста і картоплі на Сейшелах вживають маніоку і плоди хлібного дерева, з яких роблять млинці та чіпси.

Десерти - варення з білімбі і кокосова нуга. Банани, яких на островах мало не 15 сортів, тут тушкують, смажать, розтирають в пюре і ріжуть в салати.

Напої - чорна кава (колумбійська, ефіопська і єменська), ванільний чай, м'ятна настойка dite zitronel, пиво SeyBrew і тростинний сік, який перебродив. Вино привозять з Франції та ПАР.

Традиції

Більшість жителів Сейшельських островів сповідують католицизм і є дуже набожними людьми, але тут також поширена віра в надприродне і старих чарівних духів, яких тут називають - грис, котра поширилася тут завдяки рабам з Африки. Чаклунство заборонили в 1958 році, але на островах діє безліч чаклунів (бонхоммес), які лікують готують приворотне зілля, проклинають і примовляють на прибуток, любов та успіх.

На Сейшелах переважає культ жінки і панує матріархат. Чоловіки хоч і беруть участь у здобуванні їжі та грошей, проте їх роль в домі є другорядною, оскільки жінка сама керує всім домашнім господарством, а також веде сімейний бюджет.

До туристів на Сейшелах ставляться дуже привітно. За рік на островах буває до ста тисяч туристів з усіх частин світу: з Африки, Азії, Європи та Америки. Остров'яни не люблять підлещуватися до приїжджих і, на відміну від африканців з континенту, ніколи не займаються жебрацтвом.

Жителі Сейшельських островів дуже доброзичливі. Причому, ласкаві вони не тільки до приїжджих і туристів, але й один до одного. Можливо, саме тому на острові абсолютно неможливо побачити грубих або агресивних людей.

Крім того, сейшельці дуже неквапливі, не люблять поспіху або суєти.

Тут побутує цікавий звичай, за яким на весілля треба запросити весь острів. Оскільки остров'яни - народ небагатий, і на всіх грошей не вистачає, великою популярністю користується цивільний шлюб.

Найулюбленішим заняттям сейшельців вважається прикрашання свого саду і дому. 

Місця, які варто побачити

Вікторія

Столиця Сейшелів Вікторія може здатися найменшою столицею в світі - місто справді невеличке, найвищі будівлі - триповерхові, а щодо світлофорів - то є один на все місто. Але населення Вікторії - понад 25 тисяч жителів, все місто заросло пальмами, а на вуличках безліч сувенірних крамничок.

В Ботанічному саду Вікторії ростуть унікальні дерева, дзвенять потічки, гуляють велетенські черепахи та квітнуть орхідеї. 

Годинникова башта Вікторії стоїть на площі Свободи - на перетині проспекту Революції (Revolution Avenue) c проспектом Незалежності (Independence Avenue). Поруч з нею - гранітний камінь, на якому урочисто вибито, що цей "міні-Біг-Бен" був встановлений на честь королеви Вікторії на початку ХХ-го століття.

Неподалік від столиці знаходиться трикілометровий і дуже популярний пляж Бо Валон, який відомий мальовничими заходями сонця.

Острів Мае

Найбільший серед Сейшельських островів - острів Мае став домівкою для столиці, Вікторії. На його території є асфальтовані дороги, автобуси, готелі,а також затишні та пустельні пляжі. Тут можна орендувати авто і пошукати краси на свою голову. Кажуть, що саме на цьому острові захований найбільший піратський скарб, пошуки якого тривають досі.

На острові Мае можна навідатися в Королівський сад, який знаходиться в бухті Anse Royal (18 км від Вікторії). У саду ростуть різноманітні спеції - кориця, гвоздика, ваніль, а пляж біля нього прикрашають велетенські камені у воді та кораловий риф.

Затока Інтенданс

На південному заході Мае розташувалася наймальовничіша затока острова - Anse Intendance. Тут можна побачити білий піщаний пляж 700 метрів завдовжки, зелені пагорби та розкішний готель. Купатися в затоці можуть не лише гості готелю, але й усі охочі.

Затока Такамака

Мальовнича затока острова Мае, з велетенськими каменями у воді - чудове місце для дайверів. 

Національний морський парк Святої Анни

Сюди приїздять аби покататися на човні з скляним дном. Одна така поїздка з зупинками для перекусу, купання та сноркелінга коштує від 50 євро для дітей, та від 80 євро - для дорослих. Але на деяких островах парку можна прожити кілька днів, або й всю відпустку. Наприклад, острови Серф, Мойєн та Раунд мають гарні пляжі та чудові умови для сноркелінгу, острови Лонг  та Святої Анни сподобаються поціновувачам дайвінгу, а найменший з островів парка - Каше - досі залишається безлюдним.

Острів Праслін

Острів Праслін - єдине у світі місце, де можна побачити кокосову пальму "коко-де-мер". А ще тут живуть літаючі лисиці, котрі полюбляють висіти на деревах догори дриґом. Вони скидаються чи то на лисиць, чи то на собак у яких на лапах між пальцями перетинки.

На острові є багато шикарних готелі, дорогих ресторанів та неймовірно гарних піщаних пляжів, котрі розмежовані мальовничими бухточками. Острів захищений кораловим рифом, що убезпечує його від високих хвиль. Розміри острова: 11 км завдовжки та 4 - в ширину.

Дістатися до Прасліна зі столиці можна за 15 хв літаком, або 2,5 години на катері. 

Затока Анс-Лаціо

На півночі Прасліна знаходиться Anse Lazio - затока з найкращими пляжами не лише на Сейшельських островах, але і, можливо, в усьому світі. Пляжі тут піщані, з білим піском, спокійним океаном та мальовничими скелями. Але, через популярність цього місця, на пляжі завжди дуже багато відвідувачів.

Пляж Кот-д'Ор

Cote d’Or, що у перекладі з французької означеє "Золотий берег" - найголовніший пляж Прасліна. Поруч з ним є готелі та ресторани, казино та дайвінг-центри і , навіть, дискотеки. Колись у цих місцях переховувалися пірати, а зараз можна займатися риболовлею, дайвінгом та сноркелінгом.

Острів Сен-П'єр

Дістатися до цього крихітного острівця можна з Прасліна. Екскурсія коштуватиме від 50 євро. Сен-П'єр відомий як мілководними бухтами, зручними для дітей, так і глибокими западинами, де можна поспостерігати за косяками риб.

Пляж Анс-Жоржетт

Це місце знаходиться на північному заході Прасліна, поруч з розкішним готелем "Лемурія", на велетенській терторії якого розташувалися декілька мальовничих пляжів та єдине в країні поле для гольфу. Щоб потрапити на пляж, необхідно попередньо внести себе у "гостьовий список" готелю і отримати пропуск.

Острів Ла-Діг

Невеличкий, але дуже популярний острівець Ла-Діг знаходиться неподалік від Прасліна - можна дістатися поромом за 15 хв. Острів оточений кораловими рифами і відомий своїм мальовничим узбережжям. Пересуватися по ньому можна, взявши напрокат велосипед, або отримавши його в готелі безкоштовно.

Більша частина острова вкрита джунглями, плантаціями кориці і, практично безлюдна, а більшість населення живе, в основному, у селі Ла-Пасс.

Бухта Коко

Це місце вважається наймальовничішою бухтою Ла-Діга та однією з найкрасивіших на Сейшельських островах загалом. Бухта Коко - хрестоматійний "райський пляж" з мілким шовковистим піском, в оточенні скель та пальм. Але дістатися сюди можна лише крутою стежиною серед скель або по воді.

Бухта Сурс-д’Аржан

Щоб потрапити в цю бухту, треба заплатити за вхуд у парк Union Estate. Доведеться також придбати дозвіл для фотографування, але він того вартий. Хай купатися тут трохи мілко, але незрівнянна краса цього місця заворожує.

Як пересуватися по Сейшельських Островах

На Сейшелах добре розвинені шляху морського і повітряного сполучення. Без особливих проблем можна перебратися з одного острова на інший - катером, пороиои, човном, літаком або вертольотом.

Великими островами, такими як Мае, Праслін, можна пересуватися на автобусі, таксі, на орендованому автомобілі. На острові Ла-Діг, де збереглися місцеві традиції, в якості транспортного засобу використовуються запряжені воли і велосипеди.

Щоб орендувати авто, потрібно мати міжнародне водійське посвідчення та 22 роки. Також можна орендувати велосипед.

Правила дорожнього руху

Рух на Сейшелах лівосторонній. Якість доріг досить непогана, але асфальтовані дороги є лише на трьох островах - Мае, Праслін та Ла-Діг. Обмеження швидкості: по місту - 45 км/год, поза населеними пунктами - 65 км/год.

Важливо знати

На островах майже скрізь можна ходити в повсякденному одязі, хіба що до церкви варто одягати офіційний костюм.

У купальнику гуляти вулицями не прийнято - його носять лише на пляжі.

Розпивати алкогольні напої на дорогах і в публічних місцях заборонено. Те саме стосується паління.

Митні правила

Дозволяється ввозити:

 - 400 сигарет або 500 г тютюну; 
- 2 л алкогольних напоїв; 
- 200 мл парфумів або туалетної води; 
- особисті речі; 
- по одній одиниці: відеокамера, музичний інструмент, комп'ютер, спортивний інвентар;

 Заборонено ввозити:

- наркотики; 
- свіжі овочі та фрукти; 
- м'ясні продукти; 
- спорядження для підводного полювання.

З країни заборонено вивозити:

- горіхи "коко-де-мер" без спеціального дозволу; 
- великі корали; 
- чучела черепах;
 - місцеву валюту більше ніж 100 рупій.

                                            

 

 

Цей архіпелаг знаходяться посеред Індійського океану, на відстані близько 700 км від Шрі-Ланки і може вважатися тропічним раєм. Бо як ще можна назвати 12 сотень коралових островів, які згруповані в десятки атолів, котрі оточені смарагдовими і теплими водами океану, мають чудові пляжі і розкішні готелі з рядками бунгало. 

Серед понад тисячі островів заселеними є лише трохи більше двохсот, багато островів досі до кінця не досліджені. Точно відомо хіба те, що всі острови пласкі і підносяться на рівнем океану не вище 2-х метрів (без врахування будівель, рослин тощо).

Походження Мальдівського архіпелагу є таємницею. Зазвичай атоли утворювалися в результаті вивержень доісторичних вулканів, але щодо Мальдів не можна сказати достеменно, чи вони утворилися завдяки подібній причині. Можливо, ми завдячуємо появою цього острівного раю не вулканам, а зсувам та розломам океанічних плит.

Відпочинок на Мальдівах важко назвати дуже різноманітним: засмагання на пляжах, купання в прозорій воді, дайвінг і спостереження за жителями коралових рифів, віндсервінг та прогулянки на яхтах - отой усі справи в раю, але для тих, хто чекає саме такого відпочинку, годі знайти краще місце.

Коли найкраще їхати

Тропічний клімат, поширений на території островів, сприяє тому, що упродовж року температура тут не опускається нижче +25 градусів, але найприємніша погода на Мальдівах тримається з листопада по квітень.

Особливості отримання візи

Громадянам України для перебування на території архіпелагу до 30 днів віза не потрібна, її ставлять в паспорт в аеропорту по прильоту. 

При виїзді з країни стягується збір – 10 доларів з людини. 

Важливо пам'ятати: громадянам Ізраїлю в'їзд на Мальдіви заборонений.

Національна кухня

Мальдівський обід - це риба (mas) та морепродукти, рис (bai) і фрукти. Звичайнй сніданок: дрібно нарізаний тунець з цибулею і кокосом, який заїдають холодним хлібцем roshi і запивають склянкою кокосового молока.

Сушена і копчена риба - "хікімас" (hikimas) - основна їжа місцевих жителів і головний експортний товар Мальдів.

Курку тут їдять хіба на свята, додаючи в особливі страви, рис варять на кокосовому молоці і змішують з овочами або/та фруктами, хліб існує лише у вигляді пласких бездріжжевих roshi, які нагадують лаваш, десерти - кокосові горіхи, фрукти і солодкий рис з фруктами.

Тут можна знайти каву, готують її по-арабськи і коштує вона не дешево. На Мальдівах багато п'ють фрешів, кокосове молоко і чай. У чай додають багато цукру та молоко. Культуру пиття чаю можна побачити і  відчути в численних чайних у столиці Мальдів - Мале. 

Алкоголь подають лише в барах та ресторанах у готелях, виносити його за межі і вживати на вулиці заборонено. Єдине, що можна скуштувати - місцевий слабоалкогольний напій "гаа" - пальмове молоко, яке перебродило.

Які ж місцеві страви, які варто скуштувати? Пиріжки баджія, начинені консервованим тунцем, цибулею, перцем чілі, імбирем та лимонником; рибні кульки "ґула", які горують із суміші копченої риби та кокоса,  додаючи імбир, чілі, цибулю та лаймовий сік; рисово-рибні котлети кулі-боакібаа; рис "ґарудія", який готують з лимоном, цибулею та стручковим перцем; рибний паштет ріхаукуру; натерта перцем чілі смажена риба "фіхунумас"; кіміа - рибні трубочки-рулети.

І десерти: фоні боакібаа - рисовий пудинг з кокосовим молоком і трояндовою водою; фолі - мука з цукром; нуі фолі - роші з солодкою пастою (кокос, мед, вода), скручені в трубочки і обсмажені; діяа хакуру - рис з пальмовим соком і бананом; донкео каюрі - обсмажені на фритюрі кульки, які мають банановий смак.

Традиції

Традиційний побут жителів Мальдів пов'язаний з океаном. Чоловіки займаються рибальством, жінки - домашнім господарством. Будинки зводять з уламків коралів прямо на піску. 

Попри те, що на Мальдівах знаходяться дуже сучасні курорти, деякі місцеві жителі продовжують жити у бартерних відносинах, а батьки самі облаштовують особисте життя доньок.

Завдяки терплячості, доброзичливості та працьовитості місцевих жителів, сервіс на Мальдівах вважається не набридливим, приємним і якість його не залежить від розміру чайових.

Мальдіви - мусульманська країна, тому тут суворо ставляться до вживання спиртних напоїв. Ввозити алкоголь на острови заборонено, як і вживати його на вулиці. Вживати спиртні напої можна лише у спеціально відведених для цього місцях - ресторанах і бараз при готелях, де алкоголь, зазвичай, досить дорого коштує.

На островах заборонені будь-які наркотики. Одягатися під час прогулянок по місту варто згідно законів шаріату - у довгі спідниці та штани, блузки з закритими плечима, сорочки. Купання без одягу заборонене на всіх островах архіпелагу.

На Мальдівах заборонені будь-які інші релігії, окрім ісламу сунітського штибу. Проте,  стародавні язичницькі вірування місцевих жителів продовжують жити в серцях звичайних людей: наприклад, острівні жителі бояться джинів, злих духів, повелителів моря, землі? неба і саме їх звинувачують у всіляrих бідах та напастях.

Найбільш яскраві національні свята та події

Рамадан та Куда-Ід

З 28 червня по 29 липня

Рамадан - це пост, а Куда-Ід - велике свято на честь закінчення поста: всі припиняють голодувати і починають бурхливо бенкетувати. Під час Рамадану набагато частіше, ніж зазвичай, з мінаретів чути крики муедзинів. А оскільки на Мальдівах дуже багато мечетей, то їхнім співом можна насолоджуватися цілодобово. Основні урочистості закінчення Рамадану проходять в найбільшій мальдівській мечеті - П'ятничній (Huskuru Miskiiy). 

Куда-Ід триває дні три, які є офіційними вихідними. Ніхто не працює, всі радіють, готують частування, печуть солодощі і запрошують на бенкет рідних, друзів і сусідів. На вулицях і площах життєрадісні мальдівці влаштовують справжні вистави, проводять конкурси народних поетів і співаків, танцюють під гуркіт барабанів та дзенькіт дзвіночків.

День Незалежності Мальдів

З 26 по 27 липня

Мальдіви не вдалося  контролювати ні голандцям, ні португальцям, захопили острови наприкінці XIX ст. лише британці, але і їх вигнали через 77 років. У пам'ять про ці дні на Мальдівах святкують День Незалежності - державні службовці отримують додаткові вихідні, школярі - невеличкі канікули. У центрі столиці проходять паради національних служб безпеки та кадетського корпусу, вулиці прикрашають величезною кількістю зелених та червоних прапорів, а звичайні люди танцюють прямо на вулицях.

День рибалки

З 10 по 11 грудня

Рибний промисел тут йде одразу після туристичного, а риба завжди займала головне місце на столі жителів Мальдівів. У ці дні особливо активно торгують рибою, а рибалки святкують своє професійне свято, організовуючи імпровізовані концерти, влаштовуючи співи і запальні танці.

Місця, які варто побачити

Мале

Столиця Мальдівів - Мале розташувалася на крихітному острові, який має розміри лише 2 на 2 км. У той же час, на такому маленькому шматку суші поміщається близько 75 000 місцевих жителів, які щоденно поповнюються жителями островів, котрі приїздять в столицю на роботу або торгувати та тисячами туристів. 

В Мале багато висотних будівел і автомобілів. І це у місті, яке можна обійти пішки менш як за півгодини. А аеропорт Хулукле знаходиться на окремому острівці.

В Мале є лише один пляж, штучний і найдешевший в країні, повністю відсутні нічне життя - кілька ресторанів закриваються опівночі, як і чайні, котрих в столиці архіпелагу - кілька десятків. Крім того, у місті є два кінотеатри і школа дайвінгу.

Велика мечеть

Навпроти Офіційної пристані знаходиться Ісламський центр, чільне місце в якому займає найбільша мечеть Мальдів - Велика мечеть. Під її куполом спокійно поміщається 5 тисяч чоловіків, адже місцевим жінкам входити сюди заборонено. Щоб зайти у Велику мечеть, треба дотриматися 2-х правил: повної тиші і відповідного одягу (довгі штани та спідниці). Мечеть відкрита для відвідин з 9:00 до 17:00, окрім часу, коли відбуваються молитви.

Муле-ааж (Дім Султана)

 

 

Будівля була зведена для сина останнього султана, потім тут знаходилася резиденція Президента. Зараз ця будівля є чимось на кшталт президентського готелю, в якому зупиняються особливо важливі гості. 

Президентський палац

Цю симпатичну будівлю легко впізнати за постами служби безпеки навколо та біло-блакитними кольорами. Палац, який побудував на початку XX ст. останній султан Мальдів, котрого вигнали з країни, згодом став резиденцією Президента Мальдівської Республіки.

Мечеть Великої П'ятниці

Навпроти Президентськог опалацу знаходиться найстаріша мечеть Мальдів - П'ятницька (Hukuru Miskiiy). Її зовнішні стіни викладені ретельно підігнаними кораловими блоками без будь-якого розчину - цеглини тримають себе самі, а всередині храм прикрашений різьбленням у вигляді арабських написів. Туристам вхід в мечеть заборонений і можливий лише за умови отримання спеціального дозволу у Департаменті у справах релігії.

Рибний ринок

Тут можна побачити найрізноманітнішу рибу, придбати її і в будь-якому ресторані попросити кухара приготувати. Цікаво, що зранку на ринку продають макрель, опівдні підвозять червоних окуньків, кальмарів, креветок та барракуду, а ввечері торгують найпопулярнішим уловом - літаючою рибою та жовтим тунцем.

Атол Південний Мале

Цей найближчий до столиці і аеропорту курорт Мальдів найкраще підходить для сімейного відпочинку з дітьми. Тут всюди пляжі і теплий океан, а подивитися можна на океанські заповідники з коралами, кольоровими рибками і морськими зірками. Є також підводні печери, але без інструктора туди ліпше не запливати. На острові Кудахувадху збереглися загадкові насипи і залишки кам'яної кладки, про походження яких нічог оне відомо, а острів Кандума популярний серед серферів.

Атол Арі

Цей атол знапходиться за 100 км від Мале і складається з 26 островів-курортів. Дістатися сюди можна на човні або гідропланом. Найкращі острови для дайвінгу - Алавелі, Маччафуші, Вілігілівару, Еллаіду і Батай, найбільш пляжним є острів Ангага, а на острові Тодо можна познайомитися з традиційним побутом та культурою місцевих жителів.

Атол Адду

Це найпівденніші з Мальдівських островів. Тут знаходиться єдине на всьому архіпелазі прісне озеро, до якого прилітають на зимівлю рідкісні види птахів і живі корали майже біля поверхні океану. На жаль, поруч з більшістю інших островів корали загинули через різке потепління океану. На острові Ган знаходилася військова база британців, від якої збереглися насипні дамби і мости - ними можна здійснити прогулянку на мопеді або велосипеді, а також плантації бананів.

Атол Хаа-Аліф

Цей крайній північний атол архіпелагу відомий місцями для дайвінгу та справжнього підводного сафарі. Щоб дістатися до цього віддаленого атолу, треба близько години летіти на гідроплані, а потім ще 30-40 хв добиратися катером. Натомість, коли вже дістанетеся сюди, то ніщо не завадить спокійному відпочинку та повному єднанню з природою.

Цікавими на Мальдівах є також атоли Баа, Вааву, Даалу, Лавіані, Міілу, Раа, Фаафу та інші.

Самостійне дослідження островів, котрі знаходяться за межами туристичної зони на Мальдівах не вітаються і можливі лише з дозволу Міністерства управління атолами. Але видається такий дозвіл лише тим, у кого є запрошення від жителів таких нетуристичних островів та атолів.

Як пересуватися по Мальдівах

Автомобілі та таксі є лише у столиці та на острові Ган, проте особливої потреби в них немає - на островах всюди можна дістатися пішки, або орендувавши мопед/велосипед.

Між островами пересуваються на гідропланах та вертольотах, квитки на які краще замовляти через адміністрацію готеля або туроператора. Для всіх бажаючих існує особлива послуга - фліпс - вертольотна екскурсія над островами і океаном, який триває 15 хвилин і коштує 50 USD.

Проте, основним транспортом між островами є не повітряний, а водний. Ці човни називаються дхоні, мають близько 20 метрів завдовжки і вітрила. Вони ходять між аеропортом і Мале (5 USD) та між островами (до 70 USD, в залежності від відстані і кількості пасажирів). З капітанами дхоні можна і треба торгуватися. Ходять човни без розкладу, все залежить від кількості пасажирів.

Найбільші курорти можуть здавати човни в оренду, але коштує це не дешево - 60 USD за годину, або до 400 USD на день. Крім того, слід пам'ятати, що за межі туристичної зони без спеціальних дозволів краще не заходити.

Правила дорожнього руху

Рух на Мальдівах лівосторонній, але практично не регулюється. Розмітка, дорожні знаки і світлофори відсутні. Швидкість руху невисока, адже немає куди розганятися, але на вулицях багато мопедів та велосипедистів. Водії в Мале ніколи не поступаються дорогою пішоходам. У тому хаосі, що панує на малочисленних мальдівських дорогах важко розібратися і слід бути дуже обережними, а найкраще - взагалі утриматися від керування автомобілем.

Важливо знати

На вулицях Мале краще з'являтися в скромному довгому одязі, а по всій країні пляжах заборонено купання без одягу. 

Самостійне дослідження безлюдних островів та островів за межами туристичної зони можливе лише при наявності спеціального дозволу.

На територію Мальдів заборонено ввозити алкоголь, свинину, порнографічну продукцію, спорядження для підводного полювання, вогнепальну зброю і наркотичні речовини і вивозити - чорні корали, опудала черепах та вироби з черепахового панцира і місцеву валюту.

 

Більшість з нас щось чули хіба про один з тисяч і тисяч островів Індонезії - райський острів Балі, решта ж залишаються загадкою і "білою плямою". Але Індонезія - це не лише пляжі та серфінг - це і старовинні пам'ятки острова Ява, і жахливі "дракони" на острові Комодо, кумедні та небезпечні орангутанги на Суматрі і безліч інших місць, людей та способів активного відпочинку.

Майже на кожному острові є свій власний вулкан, на який можна видертися, варто лише бути уважними і не робити це в момент його виверження. Ну а займатися дайвінгом, сноркелінгом та серфінгом можна практично на будь-якому березі кожного з безлічі островів.

Завдяки змішанню багатьох народностей, жителі Індонезії мають особливий розріз очей та кавовий колір шкіри. Попри різноманіття і поширення релігійних культів, іслам тут є панівною релігією, більше того, Індонезія - одна з найчисельніших у світі мусульманських країн.

r

Коли найкраще їхати

Індонезія знаходиться на екваторі, тому звичні нам пори року на неї не поширюються. Коли в Україні зима, тут - сезон дощів, пік якого припадає на грудень-березень. Але і дощі чергуються з сонячними днями, тож отримати добрячу порцію тропічного сонця можна у будь-який час. Саме тому не варто забувати про сонцезахисний крем з високим ступенем захисту.

Особливості отримання візи

Громадянам України для відвідин Індонезії необхідна віза. Для того, щоб отримати візу в Консульстві ( Київ, вул. Нагірна, 27-Б, тел.: (+38 044) 206-54-46, 206-54-47, 206-54-48, факс: (+38 044) 206-54-40), знадобиться всього 4-5 робочих днів.  

Документи, необхідні для відкриття візи: 

- закордонний паспорт – оригінал (термін дії якого має бути не менше 6 міс. з дня виїзду з країни);

- фотографія  3х4 – 2 шт;

- анкетні дані;

 - страховка;

- довідка з місця роботи, де вказано посаду та розмір окладу;

- підтвердження бронювання авіаквитків;

- підтвердження бронювання готелю в Індонезії .

Митні правила

При в'їзді до країни необхідно заповнити митну декларацію та імміграційну картку. Її необхідно зберегти протягом всього перебування в Індонезії, і пред'явити при виїзді.
Також, при виїзді з вас візьмуть аеропортний збір у розмірі 100 000 рупій (приблизно 10 доларів США). Але важливо пам'ятати, що цей збір приймається лише в місцевій валюті, тому слід потурбуватися про наявність необхідної суми.

Що дозволяється ввозити без сплати мита:  сигарети – 200 штук,  спиртні напої – 1 л.,  продукти харчування (обмежень немає).

Що заборонено ввозити:  наркотики, зброю, друковані видання китайською мовою, китайські ліки, порнопродукцію.

Що заборонено вивозити: рідкісні види тварин і птахів, занесені до Червоної Книги, а також їх опудала.

Ввезення та вивіз іноземної валюти не обмежено, ввезення та вивіз національної валюти – не більше 50 000 рупій (декларування обов'язкове).

Національна кухня

Індонезійська кухня містить багато м'яса, жиру та прянощів. Вегетаріанцям тут буде складно. Крім того, місцеві кухарі вражають дивними поєднанням інгредієнтів. Дешеві їдальні тут називаються warung, страви в "варунгах" коштують від одного долара, свіжовичавлені соки - десь так само.

Варто скуштувати: смажений рис  - з соєвим соусом, часником, цибулею та іншими овочами та куркою або креветками; курячий суп, який готують з рисовою лапшою, соєвими паростками, шинкованою капустою, вареним яйцем та спеціями; сате - курячі або свинячі шашлики, які продають вуличні торгівці; гадо-гадо - це їдять на сніданок - набір з різноманітних продуктів на одній тарілці - рису, капусти, незрілої дині, кукурудзи, салату, пророщеної сої, огірків, смаженого тофу, вареної картоплі та яєць, чіпсів та арахісового соусу.

 

На десерт - pisang goreng (смажені банани) і bubur injin (пудинг з чорного рису з кокосовими вершками).

В Індонезії можна спробувати найдорожчу у світі каву - копі лювак. Її зернята добувають екскрементів маленької тварини, схожого чи то на мангуста, чи то на кішку - лювака або ціветті. Лювак відбирає найсмачніші і стиглі кавові ягоди і їсть м'якоть навколо зерен, котрі потім виходять з екскрементами і вручну збираються людьми. Комусь вчувається в такій каві карамель і ваніль, комусь - вершкові і горіхові нотки. У будь-якому разі, смак у неї густий і багатий.

Традиції

Індонезійці дуже терпимі до іноземців. Так, наприклад, під час мусульманського посту туристам дозволяється його не дотримуватися. Але в той же час індонезійці дуже трепетно ​​ставляться до своїх релігійних обрядів та традицій, тож краще проявляти до них повагу.

Спокійний ритм життя зробив місцевих жителів дуже повільними. Робочий день починається дуже рано - о 7 годині ранку і відповідно рано закінчується - близько 3 години дня; весь інше час індонезійці проводять у спокої.

Місцеві жителі звертаються до іноземних гостей: "Hello, Mister". Більшість із них ще зі школи знає, що таким є чемний спосіб звернення до іноземців.

 

Індонезійці мають звичку торкатися до співбесідника під час розмови. Вони дуже емоційні в спілкуванні, можуть взяти туриста за руку. Це вважається проявом особливої ​​ввічливості. Подібна поведінка між людьми однієї статі цілком відповідає тутешнім моральним нормам.

 Багато індонезійців люблять фотографуватися, особливо якщо ви збираєтеся фотографувати їх дітей. Незважаючи на це, все ж треба питати дозволу перед фотографуванням. Неввічливо фотографувати людей, які моляться.

Найяскравіші свята та події

Китайський Новий рік

Кінець січня - початок лютого

Етнічні китайці по всій країні в цей день відзначають веселий і галасливий свято. На вулицях вибухають петарди, вертушки і хлопавки - вважається, що їх звуки відлякують злих духів; проходять процесії, городяни урочисто проносять вулицями величезного саморобного дракона. А закінчується свято дуже барвисто - у всіх будинках і храмах запалюють сотні яскравих свічок і ліхтариків червоного кольору.

Балійський Новий рік

Березень

Вважається, що цього дня з-під землі вилазять злі духи, тому острів завмирає: не можна виходити з дому і навіть вмикати світло - щоб духи не побачили. На туристів це правило, до речі, теж поширюється. Більше того, на Балі в цей день, навіть, закривається аеропорт. За день до свята по містах острова носять величезні опудала страшних духів - "ого-ого", які аборигени місяць майструють у своїх селах. Потім опудала спалюють на міських площах на радість публіці.

Галунган

Пізні весна та осінь

Найкрасивіше свято на Балі святкується 10 днів. У цей час на острів спускаються добрі духи і духи предків. Вулиці прикрашені бамбуковими жердинами - пенджорамі - до яких прив'язані пальмове листя і рисові колоски, що символізують процвітання. Кожне сімейство прагне змайструвати найбагатший пенджор. Вулицями ходять галасливі процесії. Ряджені у левів діти і дорослі скачуть, грають на барабанах і виконують священний танець "баронг". Галунган святкується раз на 210 днів (раз на балійський рік), випадає на пізню весну та осінь.

Місця, які варто побачити

Острів Ява

Головний індонезійський острів - це 120 мільйонів жителів, 120 діючих вулканів і щонайменше одне чудо світу. Ява змінювала правителів і віросповідання як рукавички. Історія дивиться тут на туриста з усіх боків: у вигляді грандіозних руїн індуїстського храму Прамбанан, усміхнених кам'яних будд грандіозної ступи Боробудур, королівського палацу в Джогьякарте, старовинних мечетей і голландських збройових складів.

Джакарта

Столиця Індонезії - величезний мегаполіс з усіма супутніми перенаселеному місту недоліками: тут шумно, запилено та дорого. Джакарту складно назвати мрією мандрівника, але оминути її не так просто, адже це великий азіатський транспортний вузол. Туристи часто нудяться тут в очікуванні своїх рейсів і віз в інші країни. А очікування їм прикрашують кондиціоновані шопінг-моли, затишні кафе, пристойні перукарні і інші цивілізаційні принади. 

Парк розваг "Маленька Індонезія"

На сотні гектарів "Маленькою Індонезії" (Taman Mini) знайшлося місце всім провінціям країни; тут регулярно проходять костюмовані вистави з піснями й танцями. Парк Taman Mini знаходиться за 18 кілометрів від центру Джакарти, добиратися сюди найкраще на таксі.

Блошиний ринок Сурабайя

Вулиця Сурабайя - це п'ятсот метрів крамниць, магазинів і розкладок, на яких акуратно розставлені і купами навалені традиційні індонезійські вироби і антикваріат колоніальних часів, цілком сучасний одяг і дешеві підробки всесвітньо відомих брендів. Тут можна придбати різьблені маски з острова Балі, розписаний вручну батік, старе срібло і посуд. Ціни на всі товари завищені раз у десять, тому торгуватися просто необхідно.

Кафедральний собор Джакарти

Струнка готична споруда виглядає на фоні решти джакарти досить дивно. Таке враження, що один з французьких чи німецьких костелів чарівним чином вирвали зі звичного оточення і встромили посеред місцевого хаосу, смогу і шуму. Проте, собор разом зі своїми парафіянами, є діючим. У ньому регулярно влаштовуються концерти органної музики.

Джокьякарта

Джокьякарта за своєю історичною значимістю перевершує столичну Джакарту. Це місто - квінтесенція всього яванського: мистецтв, традицій та історії. Його дуже полюбляють туристи, багато хто навіть перериває свою подорож і залишаються тут надовго вивчати індонезійську мову або театральне мистецтво. До того ж, звідси рукою подати до головних археологічних скарбів Яви - храмів Прамбанан і буддистського комплексу Боробудур. 

Вулкан Мерапі

Висота цього велетня - 2914 метрів. Це найбільший вулкан в Індонезії. Руйнівні виверження Мерапі відбувалися протягом усього XX століття, і останні роки не стали винятком: щойно у 2006-му в результаті виверження загинули тисячі людей і були зруйновані десятки сіл, як в 2010 році вулкан знову прокинувся. Туристичні агенції часто організовують автомобільні та автобусні тури до Мерапі. Туристів підвозять до лавових річок і майданчиків, звідки можна побачити, як димить кратер.

Водний палац

Цей комплекс павільйонів, ставків і каналів колись служив місцем відпочинку султана Джокьякарти і його сім'ї. Побудували його в 1765 році спеціально найняті для цього португальські архітектори з Батавії (яка стала потім столицею Індонезії - Джакартою). Легенда свідчить, що після закінчення будівництва султан наказав стратити нещасних зодчих, щоб вони не змогли повторити будівництво цього шедевру де-ін-де.

На жаль, у наш час велика частина Водного палацу лежить в руїнах - будівлі сильно постраждали під час воєн султанату з голландцями, а регулярні в цих краях землетруси довершили справу. Але навіть кілька відновлених альтанок, басейнів і ставків в оточенні тропічної зелені виглядають дивовижно. Вхід: $1.

Королівський палац

Джокьякарта ще зовсім недавно була столицею могутнього султанату. Під час його розквіту в XVIII столітті в серці міста збудували помпезний Королівський палац, або Кратон. Усередині великого комплексу, крім королівського сімейства, жили ще 25 тисяч наближених і слуг, що пояснює структуру цього "міста в місті", яке складається з безлічі корпусів і павільйонів, прикрашених химерної різьбленням і скульптурами в яванском стилі.

У наш час значна частина колишнього палацу відведена під музей, в якому можна побачити колекцію подарунків від європейських монарших будинків, антикварні музичні інструменти та архівні фотографії. Вхід: $1,5.

Боробудур

Буддійський комплекс Боробудур можна вважати справжнім чудом світу. Він відповідає цьому званню за всіма критеріями: розмаху, красі, грандіозності і мальовничості. Зведений 1200 років тому, Боробудур пережив виверження сусіднього вулкану Мерапі, зміни політичного курсу та віросповідання на Яві і примудрився зберегтися в прекрасному вигляді навіть після навали мисливців за скарбами. Цю грандіозну споруду під шарами вулканічного попелу знайшли англійці аж у 1815 році. Працює з 6:00 до 17:00. Вхід: $15.

Храмовий комплекс Прамбанан

Схожий на скупчення гігантських термітників комплекс - головний пам'ятник індуїстського спадщини на Яві. Як і його буддистський побратим Боробудур, Прамбанан був виявлений років 200 тому європейцями і відновлений ними. Але він виявився менш щасливим, ніж сусід. Потужний землетрус 2006 року в черговий раз похитнув його пишноту. Зараз комплекс відновлюється, а вцілілі храми вражають - руїни надають цьому місцю драматичності. Храми Прамбанан розкидані в радіусі декількох кілометрів один від одного, тож зручніше досліджувати руїни на орендованому мотобайку. Працює з 6:00 до 18:00. Вхід: $10.

Вулкан Бромо

Найдоступніший з яванських діючих вулканів - Бромо - стоїть на території величезного парку Bromo Tengger Semeru National Park, куди входить ще кілька інших вулканів. Бромо з характером - він може мирно "сопіти", запрошуючи зазирнути у своє жерло, а може і обдати глядача смердючою сірчаним парою. Вид на Бром і його сусіда Семеру - без перебільшення один з найбільш захоплюючих у світі. Чого варте одне Лавове море, що оточує цей вулкан, і молочного кольору хмари, які вкривають долину. Вхід: $5.

Зелений каньйон

Вражаюча природна пам'ятка знаходиться за 30 кілометрах від пляжного курорту Пангандаран: річка "прорубала" собі шлях через джунглі і скелі. Головні транспортні засоби тут - індонезійські човни, на яких можна проплисти уздовж ущелин і стін каньйону з порослими сталактитами склепінням.

Плато Іджен

Плато Иджен - це килими кавових плантацій, серед яких розкидані індонезійські села і здіймаються гірські піки. Основна мета всіх відвідувачів плато - Кавах Иджен (Kawah Ijen), кратер вулкана Иджен і бірюзово-зелене озеро всередині нього. Підйом на вулкан займає близько півтори години, після цього можна спуститися в сам кратер. Проте, спуск (а також підйом назад) не буде простим: озеро виділяє сірчані пари, тому там важко дихати. Варто візяти з собою хустку, щоб прикрити обличчя.

Острови Карімунджава

27 обрамлених рифами островів, білосніжні пляжі, незаймана природа - сюди важко дістатися, туристів майже немає, основні гості - дайвери і багаті індонезійці. Головний острів архіпелагу (і за сумісництвом - національного парку) носить назву Карімунджава, як і місто на ньому. Тут розташована велика частина готелів, проте за кращими пляжами і коралами потрібно плисти в море на катері (за $ 40 можна орендувати човен на цілий день, щоб відвідати безліч безлюдних і часто незаселених острівців). Дістатися сюди можна поромами з Семаранга і Джепара (час у дорозі - 3-5 годин), або літаком приватної авіакомпанії Kura Kura Aviation.

Острів Балі

На відміну від мусульманської Індонезії - Балі - індуїстський острів. Тут весь час проходять яскраві релігійні свята та церемонії кремації, відбуваються пожертви духам, саме на Балі добувають каву з фекалій тваринки лювака. Крім того, Балі - райський острів для всіх любителів серфінгу, дайвінгу, поціновувачі СПА-курортів тощо.

Найголовніші курорти: Кута, Нуса-Дуа, Танджунг-Беноа, Джимбаран, Санур, Гілі та інші.

Кута

Невелике рибальське селище на південному узбережжі Балі стло відомим у 80-х. Місцевий п'ятикілометровий пляж з чистого золотистого піску не міг залишити байдужими європейських бекпекерів, які відразу поставили Куту в один ряд з індійським Гоа. Після цього в Куту потягнулися і серфери з Австралії: місцеві хвилі здалися їм більшими та кращими, ніж удома. 

Кута - тусовочне місце, куди приїздять люди з усіх куточків світу. Життя кипить на тутешніх вулицях цілодобово, клуби закриваються під ранок, і від стійок барів туристи з дошкою під пахвою відразу йдуть на пляжі. Тут все так чи інакше крутиться навколо серфінгу, а на пляжах працює безліч серф-шкіл.

Храм Танах Лот

За 20 кілометрів від Кути знаходиться храм, що за примхою природи стоїть на скелі в океані. Він разом з іншими, збудованими вздовж узбережжя острова, охороняє Балі від злих демонів океану. Храм відноситься до числа найбільш священних, і вхід всередину дозволений тільки індуїстам, але подивитися на нього зовні можуть і туристи. Коли Танах Лот будували в XV столітті, тут була суша. Потім округа скелі поглинув океан, і тепер підійти до храму пішки можна тільки під час відливу. Щоб уникнути руйнування, скелю зміцнили і "наростили" необхідну кількість штучних скель і каменів.

Храм Улун-Далу

 

Храм Улун-Дану - головний водний храм острова - для жителів Балі має настільки сакральне значення, що його помістили на купюру у 50 тисяч рупій. Храм стоїть на воді в озері Братан, недалеко від берега і схожий на невеликий будиночок з дахом в 11 ярусів. Місце святе і іноземців сюди не пускають. Але балійци розбили поруч парк, де можна відпочити, відкрили сувенірні лавки і кафе, на озері організували прокат човнів і катамаранів.

Водоспад Гіт-Гіт

Один з найвищих і найбільш повноводних водоспадів на Балі - Гіт-Гіт - знаходиться на гірській дорозі неподалік від "північної столиці" острова - Сінгараджа. Чиста гірська річка падає зі скельного уступу висотою більше сорока метрів. Внизу крижана вода стікає в басейн, в якому можна скупатися. Щоб потрапити до водоспаду, потрібно пройти близько півкілометра по вузькій і слизькій стежці. Доїхати до Гіт-Гіта можна самостійно на байку, авто, або ж у складі однієї з екскурсій по півночі Балі.

Острів Суматра

Дика, неприборкана, велетенська Суматра - це місце, де лісів поки ще більше, ніж бетонних конструкцій, а волохатого орангутанга зустріти простіше, ніж цивілізовану людину. Сюди їдуть не за комфортом, а за справжньою пригодою з великої літери. Тому й розваги тут відповідні: годівля орангутанів, трекінг в джунглях або купання у вулканічному озері. А ще Суматра знаменита своїми комахами: гігантськими жуками, павуками та метеликами. Можна легко в цьому переконатися, якщо заглибитися в ліс всього лише на пару кроків.

Буккітінгі

У цей містечко (одне з перших голландських поселень на Суматрі) варто приїхати заради прогулянки по величезному продовольчому ринку (працює по середах і суботах) та знайомства з культурою народу мінангкабау. Тут же, в Букіттінгі, можна подивитися на каньйон і прогулятися по тунелях, побудованим японцями в часи Другої світової війни. А також знайти собі гіда для походу до сусідніх вулканів.

Озеро Тоба

Озеро Тоба вражає своїми масштабами - воно займає площу в 1700 квадратних кілометрів. Вважається найбільшим вулканічним озером і найбільшою кальдеро у світі, утвореної надпотужним виверженням вулкана десятки тисячі років тому. На озері Тоба знаходиться острів Самосір (такі розміри має Сінгапур). Туристи селяться на його крихітному півострівці Тук-Тук. Ціни кімнат від $2. Дістатися до Самосіру можна на човні з прибережного містечка Парапат (менше долара в один кінець). До Парапату ходять автобуси з міста Медан (близько п'яти годин).

Вулкан Каракатау

Відомий на весь світ вулкан Кракатау розташований між островами Суматра і Ява. Його виверження, яке відбулося в 1883 році, зруйнувало острів, на якому він перебував, а підняті вибухом цунамі змили в океан близько 300 міст і стали причиною смерті понад 40 000 людей. Тепер на його місці ви знайдете три окремих острови, між якими утворився новий вулкан - Анак Кракатау (Anak Krakatoa), у перекладі - "Дитя Кракатау". Побачити залишки гіганта і молодий вулкан можна, допливши до них на катері. На Суматрі більшість човнів відпливають з порту Каліанда (Kalianda).

Острів Комодо

В існування цих чудовиськ на Заході довго не вірили - доки на початку минулого століття голландські натуралісти не привезли шкури двох убитих варанів з острова Комодо. Гігантські ящери досягають у довжину трьох метрів, важать під центнер і харчуються падаллю - оленями та дикими кабанами. Зазвичай, варани неквапливо бродять поруч з туристами і частенько зазирають на таборові кухні.

Потрапити на "драконячі" острови можна кількома способами. З Балі і Ломбока літають регулярні рейси місцевих авіакомпаній Merpati, Lion Air, Batavia Air і Indonesia Air Transport. Прилітають вони в місто Лабуан-Баджо, на острові Флорес, а звідти ходять човни. Вартість авіаквитка варіюється в межах $100. Другий варіант - 3-денний тур на Комодо з Ломбока або Гілі Траванган. Вартість морської подорожі - близько $30. Під час сезону дощів (листопад-лютий) тури можуть скасовуватися через штормових попереджень. Третій варіант: подорож по всіх островах на мотобайку.

Як пересуватися по Індонезії

Самий логічний і дешевий вид транспорту по островах - пором. Переправа коштує недорого (наприклад, 50 км з Балі на острів Ломбок - всього $5). В дорозі завжди знайдеться розвага з місцевим колоритом, на кшталт риболовлі тунця прямо з борту порома. На віддалені острови краще летіти літаком: найбільший в Азії бюджетний авіаперевізник - Air Asia - розвиває і ці напрямки.

Ще один варіант переміщення по островах, - орендований моторолер. Його можна затягувати з собою на пором, а опісля продовжувати подорож. Прокат байка з автоматичною коробкою передач коштує від $5 на день, на місяць можна домовитися за $60.

Для того, щоб взяти в оренду авто, необхідні водійські права. Ціна добової оренди автомобіля - від 30$. Вартість бензину не включена в рахунок.

Правила дорожнього руху

Рух в Індонезії лівосторонній. Індонезія нічим не відрізняється від більшості азійських країн, на дорогах яких панує хаос і сумбур. Особливо складною є ситуація на острові Балі, кількість транспорту на місцевих дорогах просто вражає. Крім автомобілів, значну частину трафіку складають мотоцикли і мопеди, а також тук-туки та інші екзотичні транспортні засоби.

По території населених пунктів дозволено рухатися зі швидкістю 30-40 км/год, а на заміських трасах максимально допустима швидкість складає 70 км/ год. На деяких автомагістралях можна їхати зі швидкістю до 100 км/год.

Незалежно від часу доби і погодних умов автомобілісти повинні їздити з увімкненими фарами ближнього світла, штраф за порушення цього правила становить 100 тисяч рупій.

Під час керування транспортним засобом водій не повинен відволікатися. Тож за розмову по мобільному телефону можна отримати штраф 750 тисяч рупій.

Великі штрафи передбачені також за відсутність бічних дзеркал і поламані фари ближнього світла. Під час повороту обов'язково потрібно супроводжувати маневр відповідним світловим сигналом. За всі вищезазначені порушення передбачено штраф у розмірі 250 тисяч рупій.

Незважаючи на значні розміри штрафів, місцеві жителі порушують усі можливі правила під час руху.

Важливо знати

Індонезія - мусульманська країна, і тому слід дотримуватися таких правил: не можна носити занадто короткі шорти і спідниці, засмагати без верхньої частини купальника, в державних установах і мечетях одяг має прикривати коліна.

В Індонезії не можна показувати на когось пальцем. Суворо заборонено торкатися голови індонезійця. Слід уникати проявів ніжності на людях, не можна класти ногу на ногу, виставивши ногу в чиюсь сторону, говорити про політику, кричати та сердитися на публіці.

Не варто їсти лівою рукою - вона вважається нечистою. 

В Індонезії не прийнято давати чайові - непогана нагода трохи зекономити. 

У жодному разі не варто вживати і тим більше поширювати в Індонезії наркотики, навіть легкі. Покарання - смертна кара!

Воду для пиття слід купувати в магазинах. Митися і чистити зуби можна водопровідною водою.

Потрібно знати про наявність діючих вулканів. У західній частині острова Ява, на островах Борнео і Суматра можна зустріти тигрів і диких буйволів. Будьте уважні та обережні під час своїх мандрів.

Хорватія задовольняє бажання будь-яких туристів. Для пляжників тут є гарне морське узбережжя і безліч островів, для любителів дайвінгу - чиста морська вода, а для тих, кому небайдужа архітектура, - стародавні монастирі, античні руїни та історичні музеї.

Середньовічний Загреб, християнський Пореч, стародавня Пула, дивовижні курорти Дубровнік, Корчула і Макарська рів'єра - все це Хорватія й усюди варто побувати.

Коли краще їхати?

Найкращий час поїздки до Хорватії - з травня по вересень. Можна їхати й у жовтні чи квітні, але ризикуєте потрапити на холодну воду.

Митні правила

При в'їзді в Хорватію без оплати митних зборів і зборів дозволяється ввозити власні речі, 200 сигарет, або 50 сигар, або 250 грам тютюну, 1 пляшку міцних алкогольних напоїв і 1 літр вина. При внесенні в митну декларацію, яку потрібно пред'явити при виїзді, дозволяється ввозити відеокамери, музичні інструменти, апаратуру для підводного плавання і т.п. Туристи можуть ввозити до Хорватії необмежену кількість іноземної валюти готівкою, у чеках і дорожніх чеках.

До Хорватії не можна ввозити вогнепальну зброю, боєприпаси, вибухові та наркотичні речовини, аерозольні балончики, антикварні предмети.

Із Хорватії заборонено вивозити речі, що мають культурну, історичну та художню цінність. Якщо на вивезення таких предметів є серйозні підстави, необхідно отримати спеціальний дозвіл від державного управління із захисту культурної та природної спадщини. Також заборонено вивозити з Хорватії шкури диких тварин, наркотики, вогнепальну зброю та боєприпаси (на вивезення останніх також потрібен спеціальний дозвіл).

При вильоті з країни беруть аеропортовий збір 8 доларів США.

Національна кухня

Хорватська кухня відрізняється залежно від регіону. У центральній частині країни переважає вплив Угорщини, Австрії та Туреччини. А на кухню узбережжя Хорватії помітний вплив справила італійська кухня - паста, піца і різні варіації страв з морепродуктів.

Одне з найвідоміших хорватських страв - пршут (pršut), в'ялений свинячий окіст. Розрізняють далматський окіст і істарскій. Далматський коптять на вугіллі, а істарскій просто в'ялять на морському вітрі і сонце. Подають пршут зазвичай тонко нарізаним у поєднанні з овечим сиром, оливками і цибулею.

Обов'язково варто спробувати і захопити з собою у якості сувеніра пажскій сир (Paški sir) - овечий сир з острова Паг. Цей сир виготовляють за старовиною рецептурою сироваріння з особливого овечого молока. Неповторний смак надають ароматні трави (шавлія, розмарин), які ростуть на цьому острові. У процесі дозрівання сир періодично змащують оливковою олією, що ще більше збагачує його смакові якості.

Кулен (Kulen) - ще одна характерна національна їжа зі Славонії. Ковбаса з рубаної свинини з великим додаванням різних спецій і паприки. Червона паприка надає ковбасці колір і гостроту.

Найвідоміше рибне блюдо бродет (brodeto або brudet) - фантастичне на смак рибне рагу з додаванням гострих спецій і червоного вина. Взагалі бродет раніше вважався їжею бідняків, вони готували його з рибних залишків.

Що ж стосується напоїв, то хорвати люблять говорити: «День без вина, як день без сонця». Виноробство тут - ціла культура. Щорічно в Хорватії виробляється велика кількість червоного і білого вина.

Вино в Хорватії прийнято розбавляти газованою або звичайною водою. Вважається, що так вино відмінно втамовує спрагу в спекотний день. Гемішт (gemišt) - розбавлене мінеральною водою біле сухе вино. Шпріцер (špicer) - вино, розбавлене з содовою. Найпопулярнішими вважаються солодкі вина: малвазія (Malvazija) і Прошек (Prošek).

З національних міцних напоїв варто виділити: сливовицю (Slivovitsa) - хорватська ракія з слив і Траваріца (travarica) - ракія настояна на травах. Хорвати п'ють невелика кількість ракії перед їжею, як аперитив.

Традиції

У Хорватії, незважаючи на досить невелику її територію, проводиться величезна кількість фестивалів та свят, які переросли у традиції країни і стали її візитною карткою.

У Загребі проводяться фестивалі на будь-який смак: у квітні - «Музичне Бієнале», в червні - фестиваль мультфільмів і фестиваль Святого Марка, в липні - міжнародний фестиваль нового театру «Евроказ» та міжнародний фольклорний фестиваль.

Знаменитими і за межами Хорватії вважаються і міжнародний фестиваль театрів ляльок (серпень-вересень), а також літній фестиваль міста Загреба (липень-серпень), виставка квітів «Флора-арт» (червень), міжнародний ярмарок міста Загреба, міжнародні Дні Джазу (жовтень).

Фестивалі і свята проводяться й в інших містах Хорватії: у Дубровнику - Карнавал імені Святого Благий, міжнародний літній фестиваль; в Поречі - Фольклорний фестиваль (червень), Музичний літній фестиваль (травень-вересень), Міжнародне Фольклорне свято (серпень), Літня виставка мистецтв.

Цікаве своїми традиціями і місто Ровінь. На початку травня з Ровіньських берегів розпочинає свій шлях вітрильна регата «Ровінь-Песаро», в серпні проводиться Ровіньський ярмарок, у вересні - яхтові гонки, а в другій половині вересня Ровінь перетворюється на місце паломництва на честь Святої Еуфіміі.

Є в Хорватії такий район - Далмація. Там один раз на рік у селі Радошіч проводиться «Далматинська корида», на якій б'ються бики. Дуже складно потрапити на це свято, оскільки для цього потрібно знати дату його проведення (а вона завжди різна) і маршрут. Це свято є унікальною місцевою традицією і проводиться виключно як національний, без елементів шоу.

Національні свята

5 серпня - День перемоги та подяки Вітчизни і День Збройних cил

У 1995 році хорватська армія увійшла до Книну - столицю самопроголошеної Республіки Сербська Країна. Ця дата для хорватів стала днем ​​перемоги у вітчизняній війні. Серби ж розглядають дії хорватів як акт етнічної чистки. Державне свято відзначається з усіма притаманними таким днях заходами - народне гуляння, парад пошани, демонстрація досягнень збройних сил і феєрверк.

11 листопада - День святого Мартіна

Багато країн у листопаді відзначають свято, що присвячене збору виноградного врожаю. У Хорватії торжество на честь молодого вина отримало назву «Мартіні» - на честь Святого Мартіна, покровителя виноробів і виноградарів.

На стіл цього дня прийнято подавати запеченого гусака і багато вина.

Головним місцем святкування Мартін є Загребський регіон, а саме міста Самобор, Светі-Іван-Зеліна, Велика-Гориця, Ястребарско і Дуго-село, покровителем яких є сам святий Мартін.

Місця, де потрібно побувати

Залежно від того, чим би вам хотілося займатися, варто вибирати правильні місця в Хорватії. На території країни налічується більше тисячі островів, 7 національних парків, всесвітньо відомі курорти Дубровник й Опатія і крім цього безліч туристичних визначних пам'яток у великих містах країни.

Загреб

Загреб - столиця Хорватії. Місто розташовується біля підніжжя Загребськіх гір з одного боку і в долині річки Сави з іншого.

Починати вивчення Загреба краще зі знайомства з Старим містом. Від центральної площі Старого граду починається торгова вулиця Іліца, на якій знаходиться безліч магазинів і маленьких кафе.

Вам обов'язково варто відвідати Національний театр, а всього в декількох кроках від нього знаходиться музей Мімара. Обов'язково відвідайте Палац архієпископа, побудований в стилі бароко. А з вежі Lotrscak ви зможете насолодитися чудовим видом на місто

Дубровник

Дубровник - must see для всіх туристів, що цінують культурні пам'ятки. Він включений ЮНЕСКО в трійку найкрасивіших міст - пам'ятників Європи епохи Відродження.

Про це місто можна розповісти багато чого. Можна сказати, що це великий порт на Адріатичному морі, який відіграє помітну роль в економіці Хорватії. Можна сказати про те, що це одне з найкрасивіших міст країни, що має довгу, багату подіями історію. Можна сказати, що це найвідоміший міжнародний курорт на Адріатичному морі. Всі ці якості разом і створили надзвичайно притягальний вигляд міста.

Спліт

Як і Дубровник, Спліт занесений ЮНЕСКО в книгу пам'ятників культури світового значення. Спліт знаменитий своїми літніми фестивалями, театрами, концертними майданчиками, спортивними спорудами.

Вашим дітям, напевно, сподобається місцевий зоопарк, в якому можна побачити ламу, тигра, гамартроми, крихітних вовченят та інших рідкісних тварин.

Недалеко від Спліта знаходиться місто Брела, який називають самим тихим прибережним курортом Хорватії.

Шибеник

Шибеник знаходиться в центральній частині узбережжя Адріатики, в місці впадання річки Крка в Адріатичне море. Населення міста складає 37060 осіб. Історія міста налічує більше 1000 років. В світі це місто знають завдяки кафедральному собору, оскільки це відомий і єдиний у світі приклад будови, в якому використовувалося послідовне використання виключно кам'яного матеріалу та оригінального монтажу великих кам'яних плитам.

Трогір

Ще один стародавнє місто Далмації - Трогір. Місто розташоване на невеликому острівці, де він, немов палац, підноситься над водою. М'який клімат, пишна рослинність, затишні галькові пляжі і гостинні жителі - все це очікує в Рив'єрі Трогір.

Візитна картка курорту - кафедральний собор XIII століття з унікальним порталом, зведеним місцевим майстром Радованом. Відомим пам'ятником далматінськой різьби по каменю є портал собору, розташований у Трогире, він був висічений в XIII столітті майстром Радованом.

Транспорт

Найпоширеніший вид транспорту - автобус, а в Загребі і Осієку ще й трамвай. Квитки продаються в салоні або в газетних кіосках.

Між містами курсує міжміський автобус і розвинене залізничне сполучення.

Для поїздки на острови курсують катери і пороми.

Таксі працює тільки за лічильником. Тариф при поїздці у таксі становить 2.4 USD плюс 0.96 USD за кожен кілометр, плюс 0.16 USD за кожне місце багажу.

Для оренди автомобіля в Хорватії необхідно мати водійські права, стандартна страховка оплачується разом з орендною платою. Найбільші компанії з прокату машин в Хорватії - Avis, Budget, Europcar, Hertz. Навіть при оплаті кредитною карткою, найчастіше необхідно внести депозит не менше $ 200-300 готівкою. Деякі компанії надають знижку в 10% при повній оплаті готівкою. Доба оренди коштує 20 $, плюс 0,2 $ за кожен кілометр (мінімум 100 км) або 300-350 $ в тиждень незалежно від пробігу. 30% страховки автомобіля входять у вартість оренди. Чимало агентств прокату вимагають досягнення орендарем віку 18 років ("Hertz") або 21 рік (в інших агентствах), як неодмінної умови отримання машини. 

Правила дорожнього руху

Практично всі автобани в Хорватії платні. Ціна за проїзд залежить від пройденої по платним ділянкам відстані. Коли заїзджаєш на платну дорогу, треба під'їхати до шлагбаума і в автоматі отримати картку, на якій фіксується місце в'їзду. Як тільки ви виймете карту, шлагбаум автоматично відкриється. При з'їзді, пред'явіть картку службовцю і оплатіть дорогу готівкою або кредитною карткою.

Правила дорожнього руху в Хорватії забороняють водіння в нетверезому стані. Водіям в Хорватії обов'язково треба мати при собі: водійське посвідчення міжнародного зразка, технічний паспорт на транспортний засіб і «зелену карту».

У місті можна пересуватися зі швидкістю до 50 км / год, за містом до 90 км/год, на регіональних дорогах до 110 км/год, на автостраді до 130 км/ч.

Ближнє світло повинен бути включений протягом дня, за невключення фари - штраф 300 кун. Використання мобільного телефону без гарнітури Hands Free заборонено під час керування автомобілем. Штраф: 500 кун. Штрафи за порушення швидкісного режиму від 300 до 3000 кун. Штраф за непристебнуті ремені: 500 кун.

Вночі молоді водії зобов'язані мати супроводжуючого, якому вже виповнилося 25 років.

Відповідно до закону, видані права втрачають силу, як тільки водієві виповниться 80 років.

Важливо знати

В Адріатичному морі водяться морські їжаки. Тому, коли заходиш у воду, потрібно дивитися під ноги. Якщо ві раптом наступите на їжаке і голка потрапить у ногу, її обов'зково потрібно витягнути самотужки чи звернутися до лікаря. Це не смертельно, але голку потрібно обов'язково витягти.

У деяких районах Хорватії є заміновані ділянки - це землі, де лишилися міни з останньої війни 1991-1995 років. Найнебезпечніші райони - поблизу міст Вуковар, Осієк, Сисак, Дрніша, район Плітвіцьких озер. Саме тут була перша лінія фронту. Проїжджаючи біля цих районів, уздовж дороги можна побачити безліч табличок «Mine. Ne prilazite ». Серйозно поставтеся до цих знаків, не сходите з основних доріг, і не заходьте в зруйновані будинки.

 

Після розпаду соціалістичної Югославії на Балканах утворилася ціла плеяда невеличких держав, котрі можуть змагатися між собою за багатством туристичних ресурсів, природою і пам'ятками, котрі приваблюють мандрівників з усього світу. 

Чорногорія може похвалитися не лише чистим і прозорим морем, чарівними пляжами та казковою архітектурою невеличких містечок, але і мальовничими горами та, навіть, вражаючим за красою фйордом Бока-Которської затоки.

Значна кількість готелів у Чорногорії розташовані у симпатичних старовинних будинках, кухня традиційно славиться м'ясними стравами та морепродуктами, а прогулянки заплутаними вуличками міст принесуть незрівнянне задоволення.

Коли найкраще їхати

Середня температура у Чорногорії взимку +12, а влітку +27, туристичнй сезон триває з травня по жовтень. Якщо хочеться обов'язково потрапити на морське узбережжя і купатися в прозорих водах Адріатичного моря, то варто їхати в теплу пору року. Але треба розуміти, що влітку в Чорногорії дуже багато людей, пляжі встелені напівоголеними (а подекуди і зовсім голими) туристами і відпочивальниками, море тепле як чай, а у кав'ярнях та ресторанчиках ніде приткнутися. Туристичний потік спадає лише восени. 

Якщо ж пляжі не викликають особливого зацікавлення, то можна приїздити ще у березні-квітні, або в будь-який час восени - романтичні прогулянки посеред архітектурних пам'яток і вкритих червоною черепицею будиночків від цього лише виграють.

Особливості отримання візи

Для відвідування Чорногорії громадянам України візи не потрібна.

Але для в'їзду в країну потрібно мати при собі:

- закордонний паспорт

- туристичний ваучер або запрошення або підтвердження бронювання готелю

- квитки у зворотний бік

- страховий поліс на звістку термін перебування

- підтвердження фінансової спроможності.

Національна кухня

Попри наявність у Чорногорії морського узбережжя і не зважаючи на те, що тут багато рибалок, на першому місці у місцевій кухні знаходиться м'ясо. Готують його "на роштілі" (вугільний гріль) або "під сачем" - великою металевою кришкою, якою накривають м'ясо, а згори насипають розпечене вугілля. 

У Чорногорії дуже полюбляють свинину, справжніми перлинами вважаються домашні ковбаски зі спеціями та негушський пршут - фірмова чорногорська страва, шматок копченого м'яса з кісткою.

Дуже смачною та популярною стравою є "чорба" - суп-юшка, яка може готуватися з телятини, свинини і, навіть, риби. Її подають з домашнім кукурудзяним хлібом, який, до речі, є найпопулярнішим в країні.

Рибу, креветки та інші дари моря тут також готують на грилі, щедро додаючи трави та спеції. А ще варто скуштувати рибний гуляш, різноманітні салати з морепродуктів, а також в'ялену рибу.

Ще одна цікава страва - качмак - схожа на мамалигу або банош. Її готують з пшеничного борошна, гречки, ячменю або кукурудзяного борошна і подають з сиром та кислим молоком.

Поживними та дуже ситними є "яприки", котрі на смак нагадують наші голубці. Їх готують із суміші м'ясного фаршу, цибулі, часнику, інших спецій, яку загортають у листки квашеної чи савойської капусти. 

На десерт в Чорногорії їдять млинці з варенням, пахлаву, сладолід (морозиво), цукровані фрукти, а також "пріганіце" (уштіпки, фрітули) - хлібці,  які випікають із дріжджового тіста у великій кількості олії, а подають до столу з медом або сиром.

У Чорногорії п'ють дуже багато кави і вміють добре її готувати. 

Нарешті, тут дуже багато виноградників і виноробством на цих землях займаються ще з античних часів. Найпопулярніші і найсмачніші вина: біле - "Крстач", червоне - "Вранац". Варто скуштувати домашній барбарисовий лікер, абрикосову горілку "кайсієвачу" і славнозвісний фруктовий самогон - сливовицю.

Традиції

Чорногорці - привітний, гостинний та колоритний народ. Вони полюбляють і  вміють приймати гостей, за столом традиційно ведуться розлогі розмови на загальні теми, натомість гострі та конфліктні питання тут обговорювати не люблять.

Жителі Чорногорії дуже горді та незалежні, але, водночас, терпимі та толерантні. Тут не обманюють в крамницях і на ринках, хоча торгуватися полюбляють, поважають представників інших віросповідань та поглядів.

Чорногорці поважають, цінують і  зберігають власну національну культуру та традиції, шанобливо ставляться до сім'ї. Досі можна прослідкувати деяку клановість у будові суспільства.

Життя у Чорногорії плине неспішно і повільно, туристи, та і самі чорногорці вважають себе доволі лінивими. Зрештою, місцеві жителі рідко кудисьт поспішають, чоловіки можуть цілими днями сидіти на вулицях або кав'ярнях і вести повільні розмови, обговорюючи новини та розглядаючи перехожих. Про цю національну особливість складено безліч приказок та афоризмів, таких, наприклад, як "Відпочивай вдень, щоб вночі спати", "Якщо побачиш когось, хто відпочиває, допоможи йому", "Роби менше, ніж можеш, а те, що можеш - доручи комусь іншому" тощо. Тож не дивуйтеся, якщо крамниці або установи будуть зачинені о 16 годині - перепрацьовувати тут не прийнято.

Якщо ви отримали запрошення у місцевий дім, приходьте з невеличким подарунком для господарів.

Чорногорці багато і усмак палять, часто роблять це у громадських місцях і в транспорті, а також полюбляють пити вино, але п'янство в Чорногорії не толерують і  засуджують.

Найбільш яскраві свята та події

Фестиваль мімози

1-2 лютого

У містечку Херцег-Нові на початку лютого розпочинаються веселощі, які тривають 1-2 тижні. Карнавали, концерти, костюмовані ходи і музичні паради, вистави під відкритим небом, виставки вина та квітів, танцювальні конкурси і свято рибалок - це зовсім не повний перелік гучного святкування Фестивалю мімози. Ну і сама мімоза в ці дні теж всюди, де тільки можна і не можна - на капелюшках і в одязі, у волоссі, на вікнах і стіна, на клумбах і в кошиках. В останні дні фестивалю проводять конкурс краси, обираючи Королеву Мімози.

Театральний фестиваль "Grad Teatar"

З 15 червня по 15 серпня

Щороку в чарівному місті Будва упродовж двох літніх місяців проходить масштабний театральний фестиваль. Він супроводжується яскравими парадами та костюмованими ходами, виставами на вулицях і свеціально облаштованих сценах, концертами та поетичними читаннями.

"Бокельська Ніч" і Міжнародний літній карнавал

Серпень

Місцеві жителі порівнюють цей фестиваль у містечку Котор з карнавалом у Венеції. Упродовж всієї Бокельської ночі на набережних проходять концерти та вистави, гуляють одягнені в химерні костюми та маски веселуни, котрі п'ють сливовицю, пиво і вино та всіляко веселяться. До карнавалу можна приєднатися, якщо маєте гарну маску та відповідний костюм. У ці ж дні в Которі проходить конкурс краси серед човнів, якхт,  катерів та інших плавзасобів, котрі прикрашають стрічками, квітами та кольоровими вогнями.

Маслиніяда

Грудень

Цей свято проходить у оливковій столиці Чорногорії - містечку Старий Бар. Багатьом оливковим садам на його околицях виповнилося вже вже більше тисячі років. Олія, яку тут виготовляють, вважається кращою на Балканах. Тут росте і одне з найстаріших оливкових дерев у світі - Стара Маслина, якій майже 2 тисячі років. Під час фестивалю все місто прикрашають оливковими гілками, прямо на вулицях виставляють столи з різноманітними стравами, зокрема - сирами, медом, вином, фруктами та солодощами.

Місця, які варто відвідати

Чого у Чорногорії не варто робити, так це просидіти всю відпустку на пляжі, треба визнати, що було б злочином проігнорувати весь той безмір краси природи та архітектури, який може запропонувати ця невеличка балканська країні.

Подгориця

Адміністративний та промисловий центр Чорногорії, який водночас є морським курортом. Варто побачити висічений у скелях монастир Острог, піднятися на гору Біоково, позасмагати на чудових галькових пляжах. Влітку тут організовується велика кількість свят, концертів та вистав, а дорога вздовж моря перетворюється на яскраву пішохідну набережну. Варто також прогулятися і на міст Тисячоліття, котрий гарно виглядає не лише вдень, але і вночі.

Бока-Которська затока

Цю затоку, в якій з давних давен рибалки та мореплавці ховалися від штормів, краще називати фьордом, адже вона заглиблюється в материк на 28 км і має не більше кілометра завширшки у найширших місцях. На її берегах примостилися більшість найцікавіших та наймальовничіших міст країни.

Будва

Найвідоміший і найбільш популярний курорт Чорногорії. Крім того, Будва - одне з найстаріших міст Адріатичного узбережжя, а з XV до XVIII ст. ним керували венеційські дожі. Тут дуже великий вибір готелів і безліч ресторанів, кав'ярень і нічних клубів, тут найкращі в Чорногорії пляжі і бурхливе нічне життя. У розпал туристичног осезону в Будві безліч туристів, тож якщо душа прагне більш спокійного відпочинку, сюди варто хіба заскочити для того, щоб помилуватися красою чарівного міста.

Острів-готель Святий Стефан

За 9 км від Будви знаходиться острів, котрий є водночас готелем класу люкс. Чарівна середньовічна архітектура тут гармонує із навколишніми морськими пейзажами. Тут маленькі площі, криві вулиці, старовинні церкви. Святий Стефан полюбляють зірки світової величини. Можна, навіть, зупинитися у віллі 118, де свого часу відпочивали Клаудія Шиффер, Індіра Ганді, Сильвестр Сталлоне, Елізабет Тейлор та інші.

Петровац

Це містечко знаходиться неподалік від Будви і відоме, перш за все, гарними пляжами, цілющим повітрям, а також хвойними лісами та оливковими садами. На відміну від шумною та велелюдною Будви, Петровац ідеально підходить для тихого та спокійного сімейного або ж романтичного відпочинку. У містечку є венеційська фортеця з музеєм римських мозаїк, а неподалік від берега - мальовничі островки, а одному з яких - острові Св. Тижня знаходиться церква-хранительниця моряків.

Котор

Це старовинне місто сховалося наприкінці Бока-Которської затоки. Котор - це старовинні бруківки, дерев'яні выконны рами і фортеця на пагорбі. В цьому містечку навіть готелі розташувалися у старовинних вілах. Влітку у місті проходять яскраві карнавали та фестивалі. А одна з вулиць містечка є найвужчою вулицею в світі - на ній важко розминутися навіть двом людям - якщо кимось із цих двох осіб будете ви, а іншою - симпатичний представника (представниця) протилежної статі, то таке розминання може виявитися доволі романтичним.

Бар

Головний морський порт Чорногорії. Місто потопає у оливкових садах і приваблює безліч туристів. Старий Бар називають музеєм під відкритим небом. Тут знаходиться фортеця, що датується XII століттям, озеро Скадар – величезний пташиний заповідник. Але найвідомішим тут є найстаріше оливкове дерево, яке знаходиться у Міровіці біля Старого Бара.

Піщані пляжі Бара гарно підходять для дайвінгу - на малій глибині неподалік від берега лежать австро-угорський есмінець, німецький крейсер та королівська яхта.

Стара Маслина

Одне з найстаріших оливкових дерев у світі - зараз йому близько 2000 років. Біля Старої Маслини дають обіцянки вічного кохання, проводять поетичні фестивалі та свята урожаю. Щоб підійти до дерева близько, треба заплатити 1 євро спеціальній тітоньці, яка чергує біля неї.

Село Негуші

Це гірське селище прославилося на всі Балкани своїм сиром, пршутом, вином та горілкою. Сюди варто приїздити навмисно за кулінарними подвигами. Тут знаходиться безліч коптилень, де тому самому пршутові надать смачного вигляду. Наприкінці осені село поринає у містично-ароманту пелену духмяного диму - саме в цей час коптять м'ясо.

Херцег-Нові

Це крихітне містечко знаходиться на самому початку Бока-Которської затоки і має декілька справді вражаючих природних та архітектурних пам'яток. Це, перш за все, Блакитна печера, котру дуже полюбляють дайвери, а по-друге - численні форти, вежа Канлі-Кула і старовинний лазарет. Влітку у містечку проходить яскравий Фестиваль мімози.

Цетіньє

Старовинна столиця Чорногорії, а зараз - культурний та релігійний центр країни. Тут знаходиться багато храмів і резиденція митрополита, в якій зберігається християнська реліквія - рука Іоана Хрестителя. Місто може здатися сонним, але варто спробувати прогулятися вузькими вуличками або видертися на гору Ловчен і перше враження може змінитися.

Ульцинь

Це мусульманське місто знаходиться неподалік від албанського кордону. Це ідеальне місце для занять відсерфінгом та кайтингом. Місцеві легенди стверджують, що свого часу тут перебував у полоні Сервантес, а образ Дульсінеї він намалював завдяки місцевій дівчині. Симпатична архітектурі міста доповнюється красою природи: оливковими садами, чорними пісками і мальовничим Шаським озером. На території готелю "Альбатрос" знаходиться нудистський пляж.

Рисан

Це старовинне містечко знаходиться на північ від Котора та Херцег-Нові, у якому збереглися руїни віли римського патриція з наземною мозаїкою. Місто було засноване ще у III ст. до н.е. а у одній з печер, що знаходиться неподалік від нього збереглися наскельні малюнки кам'яної доби.

Побутує думка, що в Чорногорії знаходяться одні з найкращих і найкомфортніших в світі нудистські пляжі. Найпопулярнішим серед таких є курорт Ада Бояна. Головна фішка цього місця - голим можна робити все, що хочеш: ходити в ресторан, грати у волейбол і навіть кататися на конях.

Альтернативою для Ади Бояна є Бульяріцу. Головні принади: хороший пляж, який розтягнувся на 2 км і красива бухта. Навіть у розпал сезону тут не дуже багато людей, що пояснюється віддаленістю від більш-менш великих населених пунктів.

Як пересуватися Чорногорією

Найкращий спосіб оглянути Чорногорію – орендувати авто. Ціна прокату залежить від міста, але в середньому - 50-60 євро за добу. Можливим є також погодинний прокат автомобілів.

Необхідні умови для оренди: наявність водійських прав, вік не менше 22 років, стаж керування автомобілем – від 2 років. В заставу треба залишити закордонний паспорт або близько 300 євро.

Автобуси у Чорногорії є, але їх важко назвати новими та комфортабельними, кажуть, що вони часто ламаються, їздять без кондиціонерів та чіткого графіка. Подібна ситуація і з громадським транспортом у містах, але гарна новина у тому, що міста ці, здебільшого, невеличкі і дуже гарні. 

У Чорногорії майже в кожному великому місті є стоянки для яхт та човнів. Та найчастіше вони є чиїмось приватним транспортом. 

Правила дорожнього руху

Рух у Чорногорії правосторонній. Платних доріг немає. Грошовий збір здійснюється лише за проїзд через тунель Созіна (Sozina), який знаходиться на трасі Е80, на північ від міста Сутоморе. Тунель має лише по одній смузі в кожен бік, у ньому заборонений обгін та встановлено обмеження швидкості - 80 км/год. Вартість проїзду через тунель: 2,50 євро для мотоциклів та легкових автомобілів і 5 євро - для вантажівок та автобусів.

Окрім проїзду через тунель, платною є також поромна переправа у Бока-Которській затоці, між селами Кеменарі та Лепетані. Вартість переправи: мотоцикли - 1,50 євро, легкові автомобілі - 4,50 євро, легкові автомобілі з причепом та мікроавтобуси - 8,50 євро.

Поромна переправа працює упродовж всього року, кожні 15 хвилин, або й швидше. Лише взимку вночі пором ходить трохи рідше - 1 раз на годину.

Швидкісні обмеження на шляхах Чорногорії:

- у населених пунктах - 50 км/год;

- за межами населених пунктів - 80 км/год;

- на автомобільній дорозі - 100 км/год.

Максимально допустимый рівень алкоголя у крові 0.3 ‰. За перевищення цього рівня накладають досить значні штрафи і, навіть, можуть арештувати.

Ближнє світло обов'язкове упродовж доби. Штраф - 30 -60 євро.

Дітей до 5 років можна перевозити лише в спеціальних кріслах, дітей до 12 років - виключно на задньому сидінні. Штраф - від 40 до 150 євро.

Ремені безпеки обов'язкові для всіх пасажирів. Штраф  - від 40 до 100 євро.

Співробітники дорожньої служби накладають штравфи і видають квитанції, але не можуть приймати їх оплату. Оплата штрафів здійснюється у будь-якому банку за виданою поліцією квитанцією.